Білл. Імпровізації
Sep. 21st, 2013 07:20 am![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
ihorhulyk.livejournal.com posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
urb_aOriginally posted by ![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
ihorhulyk at Білл. Імпровізації
Ілюстрація: net-scout.ru
Коли екс-президент США на Ялтинському саміті порівнює Путіна із привидом Сталіна, мені видається, що він перебирає міру. Метафору Білла Клінтона давно підкорегував знаний австрійський філософ і письменник Андре Ґлюксман. Він визнавав, зокрема, що «симпатія до автократії скидається на зачарування Сталіним. Звісно, я не кажу, що Путін – це Сталін, однак він є спадкоємцем традиції, яка склалася 300-400 років тому, коли господар Кремля вирішував все».
Проблема нинішньої Росії не вичерпується персоналією «вождя», вона справді прихована у глибинній історії країни, історії, яку зауважив ще Маркс, безцеремонно і вбивчо окресливши діагноз: «Московія вихована і виросла у жахливій і брутальній школі монгольського рабства. Навіть після визволення Московія й надалі виконувала свою традиційну роль раба, який став господарем».
Гірше, коли провідники (хай і колишні), відчуваючи хистку перевагу, починають бути схожими на «рабів, які стали господарями». Я хотів би почути схожі філіппіки із уст Вільяма Джеферсона Клінтона, якби той перебував у статусі нехай навіть не президента країни, а ось як його дружина – на недавнй посаді держсекретаря. І вже звісно, зовсім неприпустимими і некоректними виглядали б його алюзії російсько-української ситуації із стосунками Сеула та Пхеньяна.
Попри симпатії Клінтона до південнокорейського дива, Києву все ж далеко до Сеула. Як і Москві, скажемо одверто, до її одвічного підопічного – династії Кім. Для окреслення майбутнього сусідства України і Росії, вочевидь, годилися б інші паралелі. Наприклад, США – Канада. Однак Білл не ризикнув згадувати назву своєї батьківщини всує. можливо, через небезпеку бути викритим у зацікавленні Америки ймовірним східноєвропейським форпостом. А, може, тому, що у Вашингтоні насправді не надто вірять у хутку і бажану для Штатів трансформацію РФ.
Як би там не було, почесний і традиційний гість YES-у, вочевидь, бажаючи зблиснути креативом, забув, що хоч і Ялтинський форум – то неформальний майданчик, здебільша, для приятелів Леоніда Кучми з його «прото-Сім’єю», та він все ж – не сцена для джазових імпровізацій. Стосунки України з Московією (читай вище Маркса) не завершаться листопадом 2013-го. Як на мене, то буде лише початок нової історії, сповненої, мабуть, і небачених пристрастей, і неочікуваних компромісів, і геть вже непрогнозованих жестів. Але вона, ця історія, якщо, звісно, вона відбудеться, аж ніяк не буде схожою на стосунки Південної та Північної Корей. Про це Клінтон міг би дізнатися принаймні із відомого «бестселера» «Україна – не Росія». Його написав не хто інший, а Леонід Данилович Кучма, тесть господаря YES-у.
Ігор Гулик
Билл. Импровизации
Когда экс-президент США на Ялтинском саммите сравнивает Путина с призраком Сталина, мне кажется, что он преувеличивает. Метафору Билла Клинтона давно подкорректировал известный австрийский философ и писатель Андре Глюксман. Он признавал, в частности, что «симпатия к автократии напоминает очарование Сталиным. Конечно, я не говорю, что Путин - это Сталин, однако он является наследником традиции, сложившейся 300-400 лет назад, когда хозяин Кремля решал все».
Проблема нынешней России не исчерпывается персоналией «вождя», она действительно скрытая в глубинной истории страны, истории, которую описал еще Маркс, бесцеремонно и убийственно очертив диагноз: «Московия воспитана и выросла в ужасной и грубой школе монгольского рабства. Даже после освобождения Московия продолжает выполняла свою традиционную роль раба, ставшего хозяином».
Хуже, когда лидеры (пусть и бывшие), чувствуя шаткое преимущество, начинают быть похожими на «рабов, ставших хозяевами». Я хотел бы услышать похожие филиппики из уст Уильяма Джефферсона Клинтона, когда тот находился бы в статусе пусть даже не президента страны, а вот как его жена - на недавней должности госсекретаря. И уж конечно, совсем недопустимыми и некорректными выглядели бы его аллюзии российско-украинской ситуации с отношениями Сеула и Пхеньяна.
Несмотря симпатии Клинтона к южнокорейскому чуду, Киеву все же далеко до Сеула. Как и Москве, скажем откровенно, до ее извечного подопечного - династии Ким. Для определения будущего соседства Украины и России, очевидно, годились бы другие параллели. Например, США - Канада. Однако Билл не рискнул упоминать название своей родины всуе. Возможно, из-за риска быть разоблаченным в заинтересованности Америки вероятным восточноевропейским форпостом. А, может, потому, что в Вашингтоне на самом деле не слишком верят в быструю и желаемую для Штатов трансформацию РФ.
Как бы там ни было, почетный и традиционный гость YES-а, очевидно, желая блеснуть креативом, забыл, что хоть Ялтинский форум - это неформальная площадка, большей частью, для друзей Леонида Кучмы с его «прото-Семьей», но он все же - не сцена для джазовых импровизаций. Отношения Украины с Московией (читай выше Маркса) не завершатся ноябрем 2013-го. Как по мне, это будет только началом новой истории, полной, пожалуй, и невиданных страстей, и неожиданных компромиссов, и вполне уж непрогнозируемых жестов. Но она, эта история, если, конечно, состоится, отнюдь не будет похожей на отношения Южной и Северной Корей. Об этом Клинтон мог бы узнать хотя из известного «бестселлера» «Украина - не Россия». Его написал не кто иной, а Леонид Данилович Кучма, тесть хозяина YES-а.
Игорь Гулык
ihorhulyk at Білл. ІмпровізаціїІлюстрація: net-scout.ru
Коли екс-президент США на Ялтинському саміті порівнює Путіна із привидом Сталіна, мені видається, що він перебирає міру. Метафору Білла Клінтона давно підкорегував знаний австрійський філософ і письменник Андре Ґлюксман. Він визнавав, зокрема, що «симпатія до автократії скидається на зачарування Сталіним. Звісно, я не кажу, що Путін – це Сталін, однак він є спадкоємцем традиції, яка склалася 300-400 років тому, коли господар Кремля вирішував все».
Проблема нинішньої Росії не вичерпується персоналією «вождя», вона справді прихована у глибинній історії країни, історії, яку зауважив ще Маркс, безцеремонно і вбивчо окресливши діагноз: «Московія вихована і виросла у жахливій і брутальній школі монгольського рабства. Навіть після визволення Московія й надалі виконувала свою традиційну роль раба, який став господарем».
Гірше, коли провідники (хай і колишні), відчуваючи хистку перевагу, починають бути схожими на «рабів, які стали господарями». Я хотів би почути схожі філіппіки із уст Вільяма Джеферсона Клінтона, якби той перебував у статусі нехай навіть не президента країни, а ось як його дружина – на недавнй посаді держсекретаря. І вже звісно, зовсім неприпустимими і некоректними виглядали б його алюзії російсько-української ситуації із стосунками Сеула та Пхеньяна.
Попри симпатії Клінтона до південнокорейського дива, Києву все ж далеко до Сеула. Як і Москві, скажемо одверто, до її одвічного підопічного – династії Кім. Для окреслення майбутнього сусідства України і Росії, вочевидь, годилися б інші паралелі. Наприклад, США – Канада. Однак Білл не ризикнув згадувати назву своєї батьківщини всує. можливо, через небезпеку бути викритим у зацікавленні Америки ймовірним східноєвропейським форпостом. А, може, тому, що у Вашингтоні насправді не надто вірять у хутку і бажану для Штатів трансформацію РФ.
Як би там не було, почесний і традиційний гість YES-у, вочевидь, бажаючи зблиснути креативом, забув, що хоч і Ялтинський форум – то неформальний майданчик, здебільша, для приятелів Леоніда Кучми з його «прото-Сім’єю», та він все ж – не сцена для джазових імпровізацій. Стосунки України з Московією (читай вище Маркса) не завершаться листопадом 2013-го. Як на мене, то буде лише початок нової історії, сповненої, мабуть, і небачених пристрастей, і неочікуваних компромісів, і геть вже непрогнозованих жестів. Але вона, ця історія, якщо, звісно, вона відбудеться, аж ніяк не буде схожою на стосунки Південної та Північної Корей. Про це Клінтон міг би дізнатися принаймні із відомого «бестселера» «Україна – не Росія». Його написав не хто інший, а Леонід Данилович Кучма, тесть господаря YES-у.
Ігор Гулик
Билл. Импровизации
Когда экс-президент США на Ялтинском саммите сравнивает Путина с призраком Сталина, мне кажется, что он преувеличивает. Метафору Билла Клинтона давно подкорректировал известный австрийский философ и писатель Андре Глюксман. Он признавал, в частности, что «симпатия к автократии напоминает очарование Сталиным. Конечно, я не говорю, что Путин - это Сталин, однако он является наследником традиции, сложившейся 300-400 лет назад, когда хозяин Кремля решал все».
Проблема нынешней России не исчерпывается персоналией «вождя», она действительно скрытая в глубинной истории страны, истории, которую описал еще Маркс, бесцеремонно и убийственно очертив диагноз: «Московия воспитана и выросла в ужасной и грубой школе монгольского рабства. Даже после освобождения Московия продолжает выполняла свою традиционную роль раба, ставшего хозяином».
Хуже, когда лидеры (пусть и бывшие), чувствуя шаткое преимущество, начинают быть похожими на «рабов, ставших хозяевами». Я хотел бы услышать похожие филиппики из уст Уильяма Джефферсона Клинтона, когда тот находился бы в статусе пусть даже не президента страны, а вот как его жена - на недавней должности госсекретаря. И уж конечно, совсем недопустимыми и некорректными выглядели бы его аллюзии российско-украинской ситуации с отношениями Сеула и Пхеньяна.
Несмотря симпатии Клинтона к южнокорейскому чуду, Киеву все же далеко до Сеула. Как и Москве, скажем откровенно, до ее извечного подопечного - династии Ким. Для определения будущего соседства Украины и России, очевидно, годились бы другие параллели. Например, США - Канада. Однако Билл не рискнул упоминать название своей родины всуе. Возможно, из-за риска быть разоблаченным в заинтересованности Америки вероятным восточноевропейским форпостом. А, может, потому, что в Вашингтоне на самом деле не слишком верят в быструю и желаемую для Штатов трансформацию РФ.
Как бы там ни было, почетный и традиционный гость YES-а, очевидно, желая блеснуть креативом, забыл, что хоть Ялтинский форум - это неформальная площадка, большей частью, для друзей Леонида Кучмы с его «прото-Семьей», но он все же - не сцена для джазовых импровизаций. Отношения Украины с Московией (читай выше Маркса) не завершатся ноябрем 2013-го. Как по мне, это будет только началом новой истории, полной, пожалуй, и невиданных страстей, и неожиданных компромиссов, и вполне уж непрогнозируемых жестов. Но она, эта история, если, конечно, состоится, отнюдь не будет похожей на отношения Южной и Северной Корей. Об этом Клинтон мог бы узнать хотя из известного «бестселлера» «Украина - не Россия». Его написал не кто иной, а Леонид Данилович Кучма, тесть хозяина YES-а.
Игорь Гулык
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
no subject
Date: 2013-09-21 05:59 am (UTC)Вважаю, що в нас таких було більше. І Кучма, і Кравчук, і Ющенко більш-менш. Януковичу не пощастило)
no subject
Date: 2013-09-21 11:10 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-21 09:09 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-21 11:12 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-21 12:28 pm (UTC)В Вашей заметке речь идет о том как раз, что в новой истории, скорее всего, ничего не будет по-старому. Как говорится, tempora mutantur et nos mutantur in illis. Как же надо доверять Марксу, чтоб думать, что его "диагноз" 1856г. вполне приложим к современным отношениям Украины с Россией. Россия, у Вас получается, до такой степени не меняется, что можно продолжать именовать ее Московией, и считать (по Марксу, типа), что за 500 лет (ПЯТЬСОТ ЛЕТ!) со времен ига она продолжает испытывать последствия монгольского рабства.
А ведь Маркс вполне мог и ошибиться со своим "диагнозом". К тому же, речь идет о газетной публикации времен Крымской войны, с характерным для того времени антироссийским настроем в Британии.
Да и много ли знают об Орде люди, приписывающие "ордынство" российским властям?
За столетия, прошедшие с ига, времена и люди поменялись очень сильно. Да что там столетия. Со времен Гитлера и ста лет не прошло, а чем Меркель похожа на Гитлера? Времена-то меняются! Нет ничего примитивнее, чем пропаганда своих политических пристрастий на основании вот этого Вашего: да ничего не поменялось, Меркель фашистка, Путин это Сталин это Иван Грозный. А Ельцин это Горбачев это Хрущев это Ленин? А Горбачев тоже ордынец?
no subject
Date: 2013-09-21 02:47 pm (UTC)"Коли екс-президент США на Ялтинському саміті порівнює Путіна із привидом Сталіна, мені видається, що він перебирає міру".
"Гірше, коли провідники (хай і колишні) *ЦЕ ПРО КЛІНТОНА*, відчуваючи хистку перевагу, починають бути схожими на «рабів, які стали господарями».
І де тут порівняння ВВП зі Сталіним? Радше, навпаки, заперечення цього порівняння.
Далі: про нові стосунки РФ і України: "Для окреслення майбутнього сусідства України і Росії, вочевидь, годилися б інші паралелі. Наприклад, США – Канада".
Чи, може, Ви бачите те, що хочете бачити?
no subject
Date: 2013-09-21 04:42 pm (UTC)no subject
Date: 2013-09-21 04:43 pm (UTC)no subject
Date: 2013-09-21 09:31 pm (UTC)no subject
Date: 2013-09-22 06:35 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-22 11:43 am (UTC)