Про генезу мотивацій
Sep. 26th, 2013 09:48 am![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
ihorhulyk.livejournal.com posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
urb_aOriginally posted by ![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
ihorhulyk at Про генезу мотивацій
Ілюстрація: kadrovik.ua
Учора прийшла звістка: у суді підтвердили, що касета з планом вбивства В’ячеслава Чорновола таки була. І вчора ж з’явився чи то фейк, чи напівправда, що, мовляв, юридично Георгій Ґонґадзе… живий, бо немає свідоцтва про смерть, виданого у морзі.
Обидва ці повідомлення наштовхнули мене на невеселі думки. І не тільки про те, що, у принципі, мертвими можна прикрити чийсь, перепрошую, дуже делікатний зад, лякати політичних опонентів, витворювати інформаційні приводи для чийогось піару, врешті-решт – перемикати увагу суспільства задля утаємничених оборудок.
Ще одне – ні, не відкриття, а, радше, підтвердження того, що давно відчувалося інтуїтивно. Нині в Україні нікого не вбивають за ідею. Здебільшого – за гроші, великі гроші, шалені гроші. За те, що хтось комусь завадив їх заробити, відрізав шляхи до чужої калитки, сказав зайве на публіці, тим самим зірвав хитромудрі плани обману, крадіжки тощо.
Політичні вбивства (якщо такі й трапляються і звісно борони нас, Боже, від цього надалі) в Україні зараз мають виразно меркантильне коріння, що б там не казали в опозиції чи у владі. Утім, а чи взагалі наші політики ідейно мотивовані на здобуття владних посад? Отож-то. Для них головне – не ідеологія змін чи зміна ідеологій, для них головне – доступ до можливостей збагачення, кажучи простіше і втямливіше, – до дерибану країни.
Політичні убивства завершилися у добу Чорновола і Ґонґадзе. Разом із цими персонажами української історії та ще з низкою інших, може, менш гучних і впізнаваних, на мою думку, почила у Бозі й вітчизняна політика у нормальному розумінні цього слова. Вижили «малинові» маринарки, гопники та рекетири 90-х, вижили довколаполітичні хамелеони, перевтілившись у респектабельних «державних діячів». Мімікрували або самі особисто, або ж (аби не перепрацьовувати зайве) прирекли на цю роль своїх колишніх «бригадирів» чи когось із дрібнішої рибки.
Оця публіка й змінила не тільки мотивацію політичної діяльності, звісно, - на своє розуміння і на свій лад. Вона поклала край «битві ідей», пристрастей, боротьбі концепцій, поглядів на майбутнє країни. Властиво, вона поставила хрест не тільки на могилах жертв політичних убивств, а й на перспективах держави. Навіщо про них думати, коли можна взяти те, що лежить, або ж переділити за допомогою знаних методів. А за рекетирів взяти підконтрольних владі прокурорів, суддів, у крайньому випадку – «беркутівців». Якщо ж трапиться так, що «об’єкт зацікавлень» впиратиметься, тоді знайдеться кілер. Не обов’язково із гвинтівкою чи автоматом, він може просто вправно володіти пером, бути редактором газети, власником телеканалу…
Не хотів би вдаватися до алюзій: тут вони небезпечні. Але я не бачу серед так званої вітчизняної еліти спроможних кинути у натовп: «Я маю мрію!», і бути готовим покласти за це життя. Політика стала прісною, позбавленою емоції, нерву, вищої мети. Вона вимірюється не кількістю однодумців, а бюджетами проплачених мітингів, сумами підкупу, вартістю біл-бордів і телешоу.
Та я переконаний: великі справи завжди робилися романтиками, які інтуїтивно знали таїну майбутнього, хай навіть це виглядає наївом сьогодні. Мусимо почекати. Може, час гендлярів і грошей мине?
Ігор Гулик
О генезисе мотиваций
Вчера пришло известие: в суде подтвердили, что кассета с планом убийства Вячеслава Чорновила таки была. И вчера же появился то ли фейк, то ли полуправда, что, мол, юридически Георгий Гонгадзе... живой, потому что нет свидетельства о смерти, выданного в морге.
Оба эти сообщения натолкнули меня на невеселые мысли. И не только о том, что, в принципе, мертвыми можно прикрыть чей-то, простите, очень деликатный зад, пугать политических оппонентов, творить информационные поводы для чьего-то пиара, в конце концов - переключать внимание общества для прикрытия не очень чистых сделок.
Еще одно - нет, не открытие, а скорее подтверждение того, что давно ощущалось интуитивно. Сейчас в Украине никого не убивают за идею. В основном - за деньги, большие деньги, огромные деньги. За то, что кто-то кому-то помешал их заработать, отрезал пути к чужому кошельку, сказал лишнее на публике, тем самым сорвал хитроумные планы обмана, воровства и т.п.
Политические убийства (если и случаются и, конечно, храни нас, Бог, от этого в дальнейшем) в Украине сейчас имеют отчетливо меркантильные корни, что бы там ни говорили в оппозиции или во власти. Впрочем, а разве наши политики идейно мотивированные для получения власти? То-то. Для них главное - не идеология перемен или смена идеологий, для них главное - доступ к возможностям обогащения, говоря проще и понятнее, - к дерибану страны.
Политические убийства завершились в эпоху Чорновила и Гонгадзе. Вместе с этими персонажами украинской истории и еще с рядом других, может, менее известных и узанваемых, по моему мнению, почила в Бозе и отечественная политика в нормальном понимании этого слова. Выжили «малиновые» пиджаки, гопники и рэкетиры 90-х, выжили околополитические хамелеоны, превратившись в респектабельных «государственных деятелей». Мимикрировали или сами лично, или же (чтобы не переутруждаться) обрекли на эту роль своих бывших «бригадиров» или кого-то из мелкой рыбешки.
Эта публика изменила не только мотивацию политической деятельности, знано дело, - по своим понятиям и на свой лад. Она положила конец «битве идей», страстей, борьбе концепций, взглядов на будущее страны. Собственно, она поставила крест не только на могилах жертв политических убийств, но и на перспективах государства. Зачем о них думать, когда можно взять то, что лежит бесхозно, или переделить с помощью известных методов. А как рэкетиров использовать подконтрольных власти прокуроров, судей, в крайнем случае - «беркутовцев». Если же случится так, что «объект интересов» станет сопротивляться, тогда найдется киллер. Не обязательно с винтовкой или автоматом, он может просто умело владеть пером, быть редактором газеты, владельцем телеканала...
Не хотел бы прибегать к аллюзиям: здесь они опасны. Но я не вижу среди так называемой отечественной элиты способных бросить в толпу: «У меня есть мечта!», и быть готовым положить за это жизнь. Политика стала пресной, лишенной эмоции, нерва, высшей цели. Она измеряется не количеством единомышленников, а бюджетами проплаченных митингов, суммами подкупа, стоимостью билбордов и телешоу.
Но я убежден: великие дела всегда делались романтиками, которые интуитивно знали тайну будущего, пусть даже это выглядит наивом сегодня. Будем ждать. Может, время торгашей и денег пройдет?
Игорь Гулык
ihorhulyk at Про генезу мотиваційІлюстрація: kadrovik.ua
Учора прийшла звістка: у суді підтвердили, що касета з планом вбивства В’ячеслава Чорновола таки була. І вчора ж з’явився чи то фейк, чи напівправда, що, мовляв, юридично Георгій Ґонґадзе… живий, бо немає свідоцтва про смерть, виданого у морзі.
Обидва ці повідомлення наштовхнули мене на невеселі думки. І не тільки про те, що, у принципі, мертвими можна прикрити чийсь, перепрошую, дуже делікатний зад, лякати політичних опонентів, витворювати інформаційні приводи для чийогось піару, врешті-решт – перемикати увагу суспільства задля утаємничених оборудок.
Ще одне – ні, не відкриття, а, радше, підтвердження того, що давно відчувалося інтуїтивно. Нині в Україні нікого не вбивають за ідею. Здебільшого – за гроші, великі гроші, шалені гроші. За те, що хтось комусь завадив їх заробити, відрізав шляхи до чужої калитки, сказав зайве на публіці, тим самим зірвав хитромудрі плани обману, крадіжки тощо.
Політичні вбивства (якщо такі й трапляються і звісно борони нас, Боже, від цього надалі) в Україні зараз мають виразно меркантильне коріння, що б там не казали в опозиції чи у владі. Утім, а чи взагалі наші політики ідейно мотивовані на здобуття владних посад? Отож-то. Для них головне – не ідеологія змін чи зміна ідеологій, для них головне – доступ до можливостей збагачення, кажучи простіше і втямливіше, – до дерибану країни.
Політичні убивства завершилися у добу Чорновола і Ґонґадзе. Разом із цими персонажами української історії та ще з низкою інших, може, менш гучних і впізнаваних, на мою думку, почила у Бозі й вітчизняна політика у нормальному розумінні цього слова. Вижили «малинові» маринарки, гопники та рекетири 90-х, вижили довколаполітичні хамелеони, перевтілившись у респектабельних «державних діячів». Мімікрували або самі особисто, або ж (аби не перепрацьовувати зайве) прирекли на цю роль своїх колишніх «бригадирів» чи когось із дрібнішої рибки.
Оця публіка й змінила не тільки мотивацію політичної діяльності, звісно, - на своє розуміння і на свій лад. Вона поклала край «битві ідей», пристрастей, боротьбі концепцій, поглядів на майбутнє країни. Властиво, вона поставила хрест не тільки на могилах жертв політичних убивств, а й на перспективах держави. Навіщо про них думати, коли можна взяти те, що лежить, або ж переділити за допомогою знаних методів. А за рекетирів взяти підконтрольних владі прокурорів, суддів, у крайньому випадку – «беркутівців». Якщо ж трапиться так, що «об’єкт зацікавлень» впиратиметься, тоді знайдеться кілер. Не обов’язково із гвинтівкою чи автоматом, він може просто вправно володіти пером, бути редактором газети, власником телеканалу…
Не хотів би вдаватися до алюзій: тут вони небезпечні. Але я не бачу серед так званої вітчизняної еліти спроможних кинути у натовп: «Я маю мрію!», і бути готовим покласти за це життя. Політика стала прісною, позбавленою емоції, нерву, вищої мети. Вона вимірюється не кількістю однодумців, а бюджетами проплачених мітингів, сумами підкупу, вартістю біл-бордів і телешоу.
Та я переконаний: великі справи завжди робилися романтиками, які інтуїтивно знали таїну майбутнього, хай навіть це виглядає наївом сьогодні. Мусимо почекати. Може, час гендлярів і грошей мине?
Ігор Гулик
О генезисе мотиваций
Вчера пришло известие: в суде подтвердили, что кассета с планом убийства Вячеслава Чорновила таки была. И вчера же появился то ли фейк, то ли полуправда, что, мол, юридически Георгий Гонгадзе... живой, потому что нет свидетельства о смерти, выданного в морге.
Оба эти сообщения натолкнули меня на невеселые мысли. И не только о том, что, в принципе, мертвыми можно прикрыть чей-то, простите, очень деликатный зад, пугать политических оппонентов, творить информационные поводы для чьего-то пиара, в конце концов - переключать внимание общества для прикрытия не очень чистых сделок.
Еще одно - нет, не открытие, а скорее подтверждение того, что давно ощущалось интуитивно. Сейчас в Украине никого не убивают за идею. В основном - за деньги, большие деньги, огромные деньги. За то, что кто-то кому-то помешал их заработать, отрезал пути к чужому кошельку, сказал лишнее на публике, тем самым сорвал хитроумные планы обмана, воровства и т.п.
Политические убийства (если и случаются и, конечно, храни нас, Бог, от этого в дальнейшем) в Украине сейчас имеют отчетливо меркантильные корни, что бы там ни говорили в оппозиции или во власти. Впрочем, а разве наши политики идейно мотивированные для получения власти? То-то. Для них главное - не идеология перемен или смена идеологий, для них главное - доступ к возможностям обогащения, говоря проще и понятнее, - к дерибану страны.
Политические убийства завершились в эпоху Чорновила и Гонгадзе. Вместе с этими персонажами украинской истории и еще с рядом других, может, менее известных и узанваемых, по моему мнению, почила в Бозе и отечественная политика в нормальном понимании этого слова. Выжили «малиновые» пиджаки, гопники и рэкетиры 90-х, выжили околополитические хамелеоны, превратившись в респектабельных «государственных деятелей». Мимикрировали или сами лично, или же (чтобы не переутруждаться) обрекли на эту роль своих бывших «бригадиров» или кого-то из мелкой рыбешки.
Эта публика изменила не только мотивацию политической деятельности, знано дело, - по своим понятиям и на свой лад. Она положила конец «битве идей», страстей, борьбе концепций, взглядов на будущее страны. Собственно, она поставила крест не только на могилах жертв политических убийств, но и на перспективах государства. Зачем о них думать, когда можно взять то, что лежит бесхозно, или переделить с помощью известных методов. А как рэкетиров использовать подконтрольных власти прокуроров, судей, в крайнем случае - «беркутовцев». Если же случится так, что «объект интересов» станет сопротивляться, тогда найдется киллер. Не обязательно с винтовкой или автоматом, он может просто умело владеть пером, быть редактором газеты, владельцем телеканала...
Не хотел бы прибегать к аллюзиям: здесь они опасны. Но я не вижу среди так называемой отечественной элиты способных бросить в толпу: «У меня есть мечта!», и быть готовым положить за это жизнь. Политика стала пресной, лишенной эмоции, нерва, высшей цели. Она измеряется не количеством единомышленников, а бюджетами проплаченных митингов, суммами подкупа, стоимостью билбордов и телешоу.
Но я убежден: великие дела всегда делались романтиками, которые интуитивно знали тайну будущего, пусть даже это выглядит наивом сегодня. Будем ждать. Может, время торгашей и денег пройдет?
Игорь Гулык
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
no subject
Date: 2013-09-26 10:47 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-26 11:43 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-26 11:50 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-26 11:52 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-26 05:48 pm (UTC)А в очках не смотрели?
no subject
Date: 2013-09-26 05:49 pm (UTC)no subject
Date: 2013-09-26 08:34 pm (UTC)А тендітна жіночка їм у відпоМідь :"Ні, я не відцураюсь, буду боротися до´дна"
А молоді здорові вболівальники за Вкраїну, сидячи по кутках, носом крутять: "Та ні, то не така; от якби ж вона серце із грудей витягла, як той Данко, то... а так шож, от чайку поп`Эмо та (позіхаючи) у люлю.
no subject
Date: 2013-09-26 09:13 pm (UTC)no subject
Date: 2013-09-26 10:40 pm (UTC)Я також шаную Вашу думку, але не Ваш вибір.
Тому, що Ви керуєтеся емоціями, а не логікою.
Тому, що зараз, коли ми сидимо, клацаючи по клаві, людина за гратами вмирає.
І, як не за Ідею, то, скажіть мені задлячого людина віддає своє життя? За гроші? Так в неї їх достатньо задля тихого життя десь на Багамах.
І Ви відмінно знаєте, що, якщо вона скаже, що відмовляється від політикі й поїде за кордон, її у той же час вивезуть.
no subject
Date: 2013-09-27 06:21 am (UTC)А тепер про ідею. Ви можете окреслити у рамках загальноприйнятої класифікації ідеологію, яку сповідує ЮВТ? Я - ні. Тому що це радше не ідеологія, а культ. Упродовж усього часу існування її політичної сили я зауважив принаймні чотири кульбіти в ідеологічній царині - від лібералізму до солідаризму, відтак до лівацтва, а потім до національної демократії. ЮВТ міняє погляди, мов рукавички, все задля потреби моменту.
Щодо виїзду за кордон. Вона ніколи на це не погодиться, принаймні, для неї це - найгірший із варіантів. Бо він означатиме остаточний хрест на її політичних перспективах.
no subject
Date: 2013-09-27 04:17 pm (UTC)Це ж Ви писали?
«Але я не бачу серед так званої вітчизняної еліти спроможних кинути у натовп: «Я маю мрію!», і бути готовим покласти за це життя».
Я Вам вказав на таку людину, але Ви з`їхали з теми й почали хаяти мрію цієї людини, бо Вам її ідея недовподоби, а Ви «маєте свою ідею, що це Ваша мрія, однак Ви не бачите серед так званої вітчизняної еліти спроможних бути готовим покласти за це життя».
То це ж зовсім інша справа. Хто б Вам що проти казав? То Ваша ідея й то Ваша проблема, що за Вашу ідею ніхто не хоче покласти своє життя.
Сумно за Вас.
З повагою
Deddon.
no subject
Date: 2013-09-27 05:02 pm (UTC)Вам може бути "сумно за мене". Але це, радше, Ваша емоція, спричинена сумом за тим, що хтось має інші погляди на таку ось реальність.
no subject
Date: 2013-09-27 06:25 pm (UTC)Я не знайомий із теоріями усіляких -ізмів, вони мені не потрібні. Знаю лише одне, що Тимошенко є заклятим ворогом Кучми та створеного ним режиму – кучмізму, який й досі довліє над Україною, та за це віддає своє життя, а серед тих, хто зветься чоловіками, що розводять шмарклі про –ізми не знаходиться жодного, готового віддати своє життя за свій -ізм. Ось така різниця між тендітною жіночкою Тимошенко та теоретиками – знавцями –ізмів, диванними борцями клаівіатури.
Це про них Гамлет казав «слова, слова, слова» (с).
Ці герої-теоретики страждають, бо не можуть серед –ізмів розібратися та їм байдуже, що жінка страждає за гратами. Такі собі хуманітарії, звиняйте.
З повагою
deddon
no subject
Date: 2013-09-27 06:47 pm (UTC)Ще раз про ідею. Пам'ятаєте проект "Ідеальна країна", у якій вбухано мільйони бюджетних коштів, - з легкої руки ЮВТ-прем'єр-міністра заради ЮВТ-президента. Хто бачив бодай якийсь зиск від цієї потьомкінської дєрєвні? Отака вона - ідея ЮВТ.
Тепер про страждання за ґратами. Мабуть, Вам відомо, що найчастішими гостями ув'язненої були і є Кокс і Кваснєвскі. Ви чули у їхніх численних звітах бодай натяк на якісь тортури? Думаю, ці панове не змовчали б просто так, зауваживши їх.
Ви можете як завгодно ставитися до "диванних теоретиків", але направду - не забувайте, що серед загалу є ще особи, у яких Бог ще не забрав пам'ять.
no subject
Date: 2013-09-27 07:44 pm (UTC)Ці Ваши «слова, слова, слова» не можна поважати.
Ви вже дійшли до того, що перебування за гратами – це щось на кшалт курорту, то чому ж ніхто з диванних теоретиків не хоче на той курорт? Чому жоден не виходить на площу? Чому по кутках, мов мишенята? Чому попіскуєте з-під жіночої юбки? Отож, херої. Ви ж спроможні тільки на балаканину. Тому й паплюжете справжню героїню, тим якби себе возвишаючи. Та ніцисть то є ніцисть. Пишить ще.
no subject
Date: 2013-09-28 06:06 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-28 11:29 am (UTC)«Але я не бачу серед так званої вітчизняної еліти спроможних кинути у натовп: «Я маю мрію!», і бути готовим покласти за це життя».
Я ж навів приклад. Є така людина, не ікона, не «месія», із помилками, із заносами, тобто жива людина, яка не словами, а життям своїм жертвує заради своєї мрії. Ви ж очікуєте на «месію» безгріховну, так був вже один такий, Вам одного замало? Тож очікуйте далі.
no subject
Date: 2013-09-28 04:37 pm (UTC)Щодо безгріховності, - то, звісно, таких, як кажуть закарпатці, не є. Щодо закидів, що "один такий вже був", - Ви знову схибили, до адептів Ющенка я, далебі, не належу.
Я говорю про нову якість лідерів, без брудних "кредитних історій" у минулому, позбавлених ґанджу популізму, прагнення, перш за все, наживи для себе і для "родини". І я переконаний, час таких лідерів прийде.
no subject
Date: 2013-09-28 09:06 pm (UTC)Ви не спроможні висловити свої думки.
Ось Ви казали:
«Але я не бачу серед так званої вітчизняної еліти спроможних кинути у натовп: «Я маю мрію!», і бути готовим покласти за це життя».
Тимошенко кинула у натовп: «Я маю мрію!», і готова покласти за це життя? І кладе. Це ж факт.
Тепер Вы згадали про своє «власне враження від цієї персони». То де ж Ви були раніш?
Якщо було б Вами сказано:
«Я бачу серед так званої вітчизняної еліти людину, спроможну кинути у натовп: «Я маю мрію!», і готову покласти за це життя, але не можу її сприйняти через власне враження від цієї персони», то це було б чемно і чесно.
Ви сами загнали себе у кут через неспроможність викладати свої думки.
Тож, будьте ласкаві, відповідати за свої слова, а не виправдовуватися. Треба вибачитися, що казали не то, що мали на увазі, і все.
Далі, до того, як щось казати, думайте.
no subject
Date: 2013-09-29 05:13 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-29 01:02 pm (UTC)