Покоління розбещеного лібералізму
Dec. 7th, 2013 09:43 am![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
ihorhulyk.livejournal.com posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
urb_aOriginally posted by ![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
ihorhulyk at Покоління розбещеного лібералізму
ihorhulyk at Покоління розбещеного лібералізмуВоно повернулося - через 50 років. На Майдан
Ілюстрація: Мирослава Іваник, "Львівська газета"
З усіх визначень, якими намагаються характеризувати моїх сучасників знані інтелектуали, мені чомусь найбільше припало до душі давнє Сверстюкове. Відомий правозахисник і філософ зважився виголосити його публічно, в одному з численних інтерв'ю: "Я належу до покоління розбещеного лібералізму, яке читає багато книжок і пройшло через багато спокус… Ми захоплювалися протилежними течіями і проходили всі, не тільки спокуси, але й вітри, і часом піддавалися тим вітрам".
Напрочуд влучно, чи не так? Напрочуд суперечливо, – атож! Сверстюк дивує відкриттям того, що навіть серед тоталітарних морозів у надрах зневіреної сіроми народжувалися "розбещені ліберали", – але ж чи не його особистий приклад, і приклад сотень (тут пан Євген, як на мене, дещо лукавить, наводячи Стусове "мало нас, малесенька щопта"), – яскраве підтвердження "вічності бунтівливої стихії"?
Інша річ, – трасформація "розбещеного лібералізму" у прикладну політику тих, кого, здавалося б, можна вважати прямими спадкоємцями "шістдесятників". Зауваження "здавалося б" тут, можливо, не вельми коректне, позаяк знакові фігури носіїв ліберальних цінностей нині розмиті середовищем крамарів, екс-комсомольців і пройдисвітів. І суть, мабуть, не у фундаментальних цінностях еліти чи тих, хто легковажно лічить себе такою, суть, як на мене, у тому, що П'єр Манан, історик лібералізму, приховує за фразою "Джерелом певних із найбільших лих новочасної політики є самі принципи цієї політики".
Нічого дивного, – принципи сучасного вітчизняного провідництва формувалися, на жаль, не в умовах домінанти свободи, а в середовищі конформістів. Сверстюк переконує, що вони також зазнали нагінок, але ці нагінки, здебільшого, полягали в обмеженні самореалізації особистості. Хто зна, чи є витонченіша кара, чи є більш досконалий механізм поневолення, ніж власноруч зведені для себе в'язничні мури? Це сьогодні можна полемізувати про героїку репресованих і боягузство мільйонів, але здаймо собі справу з почуттями, приміром, сільського вчителя, якому доводилося щодня, щоуроку потерпати від сорому за вкотре сказану дітям брехню. Не слід шукати романтики боротьби там, де саме життя є виснажливою боротьбою за виживання духу.
Ігор Гулик
Поколение избалованного либерализма
Оно вернулось - через 50 лет. На Майдан
Из всех определений, которыми пытаются охарактеризовать моих современников известные интеллектуалы, мне почему-то больше пришлось по душе давнее Сверстюковое. Известный правозащитник и философ решился произнести его публично, в одном из многочисленных интервью: "Я принадлежу к поколению избалованного либерализма, которое читало много книг и прошло через много соблазнов... Мы восхищались противоположными течениями и проходили все, не только соблазны, но и ветра, и иногда поддавались этим ветрам".
Удивительно, не так ли? Удивительно и противоречиво, - да-да! Сверстюк удивляет открытием того, что даже среди тоталитарных морозов в недрах отчаявшейся массы рождались "распущены либералы", - не его ли личный пример, и пример сотен (здесь пан Евген как по мне, несколько лукавит, приводя Стуса "мало нас, маленькая щопта"), - яркое подтверждение "вечности мятущейся стихии"?
Другое дело, - трасформации "избалованного либерализма" в прикладную политику тех, кого, казалось бы, можно считать прямыми наследниками "шестидесятников". Оговорка "казалось бы" здесь, возможно, не очень корректна, поскольку знаковые фигуры носителей либеральных ценностей сейчас размыты средой лавочников, экс-комсомольцев и проходимцев. И суть, видимо, не в фундаментальных ценностях элиты или тех, кто легкомысленно считал себя таковою, суть, по-моему, в том, что Пьер Манан, историк либерализма, скрывает за фразой "Источником определенных из самых крупных бедствий новой политики являются сами принципы этой политики".
Ничего удивительного, - принципы современных политических лидеров формировались, к сожалению, не в условиях доминанты свободы, а в среде конформистов. Сверстюк убеждает, что они также подвергались прессу, но эти гонения в основном заключались в ограничении самореализации личности. Кто знает, существует ли более утонченная казнь, или более совершенный механизм порабощения, чем собственноручно построенные для себя тюремные стены? Это сегодня можно полемизировать о героике репрессированных и трусости миллионов, но попробуйте-ка побыть, например, в шкуре сельского учителя, которому приходилось ежедневно, каждый урок страдать от стыда за сказанную детям ложь. Не следует искать романтики борьбы там, где сама жизнь является изнурительной борьбой за выживание духа.
Игорь Гулык
Ілюстрація: Мирослава Іваник, "Львівська газета"
З усіх визначень, якими намагаються характеризувати моїх сучасників знані інтелектуали, мені чомусь найбільше припало до душі давнє Сверстюкове. Відомий правозахисник і філософ зважився виголосити його публічно, в одному з численних інтерв'ю: "Я належу до покоління розбещеного лібералізму, яке читає багато книжок і пройшло через багато спокус… Ми захоплювалися протилежними течіями і проходили всі, не тільки спокуси, але й вітри, і часом піддавалися тим вітрам".
Напрочуд влучно, чи не так? Напрочуд суперечливо, – атож! Сверстюк дивує відкриттям того, що навіть серед тоталітарних морозів у надрах зневіреної сіроми народжувалися "розбещені ліберали", – але ж чи не його особистий приклад, і приклад сотень (тут пан Євген, як на мене, дещо лукавить, наводячи Стусове "мало нас, малесенька щопта"), – яскраве підтвердження "вічності бунтівливої стихії"?
Інша річ, – трасформація "розбещеного лібералізму" у прикладну політику тих, кого, здавалося б, можна вважати прямими спадкоємцями "шістдесятників". Зауваження "здавалося б" тут, можливо, не вельми коректне, позаяк знакові фігури носіїв ліберальних цінностей нині розмиті середовищем крамарів, екс-комсомольців і пройдисвітів. І суть, мабуть, не у фундаментальних цінностях еліти чи тих, хто легковажно лічить себе такою, суть, як на мене, у тому, що П'єр Манан, історик лібералізму, приховує за фразою "Джерелом певних із найбільших лих новочасної політики є самі принципи цієї політики".
Нічого дивного, – принципи сучасного вітчизняного провідництва формувалися, на жаль, не в умовах домінанти свободи, а в середовищі конформістів. Сверстюк переконує, що вони також зазнали нагінок, але ці нагінки, здебільшого, полягали в обмеженні самореалізації особистості. Хто зна, чи є витонченіша кара, чи є більш досконалий механізм поневолення, ніж власноруч зведені для себе в'язничні мури? Це сьогодні можна полемізувати про героїку репресованих і боягузство мільйонів, але здаймо собі справу з почуттями, приміром, сільського вчителя, якому доводилося щодня, щоуроку потерпати від сорому за вкотре сказану дітям брехню. Не слід шукати романтики боротьби там, де саме життя є виснажливою боротьбою за виживання духу.
Ігор Гулик
Поколение избалованного либерализма
Оно вернулось - через 50 лет. На Майдан
Из всех определений, которыми пытаются охарактеризовать моих современников известные интеллектуалы, мне почему-то больше пришлось по душе давнее Сверстюковое. Известный правозащитник и философ решился произнести его публично, в одном из многочисленных интервью: "Я принадлежу к поколению избалованного либерализма, которое читало много книг и прошло через много соблазнов... Мы восхищались противоположными течениями и проходили все, не только соблазны, но и ветра, и иногда поддавались этим ветрам".
Удивительно, не так ли? Удивительно и противоречиво, - да-да! Сверстюк удивляет открытием того, что даже среди тоталитарных морозов в недрах отчаявшейся массы рождались "распущены либералы", - не его ли личный пример, и пример сотен (здесь пан Евген как по мне, несколько лукавит, приводя Стуса "мало нас, маленькая щопта"), - яркое подтверждение "вечности мятущейся стихии"?
Другое дело, - трасформации "избалованного либерализма" в прикладную политику тех, кого, казалось бы, можно считать прямыми наследниками "шестидесятников". Оговорка "казалось бы" здесь, возможно, не очень корректна, поскольку знаковые фигуры носителей либеральных ценностей сейчас размыты средой лавочников, экс-комсомольцев и проходимцев. И суть, видимо, не в фундаментальных ценностях элиты или тех, кто легкомысленно считал себя таковою, суть, по-моему, в том, что Пьер Манан, историк либерализма, скрывает за фразой "Источником определенных из самых крупных бедствий новой политики являются сами принципы этой политики".
Ничего удивительного, - принципы современных политических лидеров формировались, к сожалению, не в условиях доминанты свободы, а в среде конформистов. Сверстюк убеждает, что они также подвергались прессу, но эти гонения в основном заключались в ограничении самореализации личности. Кто знает, существует ли более утонченная казнь, или более совершенный механизм порабощения, чем собственноручно построенные для себя тюремные стены? Это сегодня можно полемизировать о героике репрессированных и трусости миллионов, но попробуйте-ка побыть, например, в шкуре сельского учителя, которому приходилось ежедневно, каждый урок страдать от стыда за сказанную детям ложь. Не следует искать романтики борьбы там, где сама жизнь является изнурительной борьбой за выживание духа.
Игорь Гулык
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
no subject
Date: 2013-12-07 07:58 am (UTC)no subject
Date: 2013-12-07 10:16 am (UTC)no subject
Date: 2013-12-07 11:41 am (UTC)Либералы что, не какают? а если какают, то едят? А если едят, то - работают? Языком работают, тяжелее хручки в руках ничего не держали. Зато всё знают, кому и как работать, кому и как жить.
Себто паразыты.