Візантійщина
Dec. 29th, 2013 09:38 am![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
ihorhulyk.livejournal.com posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
urb_aOriginally posted by ![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
ihorhulyk at Візантійщина
Ілюстрація: Денис Лопатін
Стиль – це людина, – полюбляли говорити древні. В управлінському стилі Януковича чітко прослідковується Леонід Кучма, хоча, зазвичай, уважають, що Данилович „кинув” свого протеже на виборах 2004 року. Та Віктор Федорович, попри зміни іміджу, залишився тим же кучмівським прем’єром, з усіма характерними для тамтого режиму рисами, зокрема візантійщиною.
Не скажу, що під час каденції Ющенка на Банковій та Грушевського бодай пробували подолали цю, вочевидь, неєвропейську ваду. Інтриги та підкилимні змови посилювалися формою парламентсько-президентської республіки. Тепер же „візантійщина” цвіте буйним цвітом, причому не тільки на печерських пагорбах. Вона дісталася й до провінції, набираючи щопотворніших форм, якщо, до прикладу, інформація однієї з львівських газет про анкети про політичні уподобання бізнесменів та керівників є достовірною...
"Візантійщина" - це медійна війна, фейки, відверта брехня, це, зокрема, "написана" і "відкликана" заява Льовочкіна про "відставку", протоколи Попова, підстави опозиції у "справі Чорновол" etc.
Один із найбільших візантійців Нікіта Акомінат, автор п’ятнадцатитомної „Історії” („Cronikh dihghsiV”), був не тільки ученим, але й державним службовцем, як це називають сьогодні. Він почергово обіймав високі посади імператорського секретаря, секрето-логофета, сенатора цареградського, Великого логофета, головного директора податків. Отже, його „Історія” – це не наслідок глибокодумних висновків від споглядання за процесом, це рефлексії безпосереднього учасника подій. І що найцікавіше, – сумлінного адепта тамтешніх порядків та звичаїв. Акомінату вдалося пережити кількох імператорів, і при цьому з його голови не впало жодного волосу...
...Згадка про візантійського Нікіту тут не випадкова, адже саме він може бути „добрим” учителем для нинішньої української верхівки у її цілком реальних намірах провадити залаштункові ігрища. Загадка його виживання прихована у банальному правилі – Акомінат міг возвеличувати і принижувати одночасно майже однаковими словами. Його улюблені фрази «а про ім’я промовчу», «назвати ім’я не можу», коли справа стосувалася патронів.
Хіба сьогодні, коли коридорами Кабміну блукає привид майбутніх звільнень і нових призначень, ми не чуємо розмаїтих версій причин цієї метушні. Крім, звісно, вимог Майдану та ритуальних кличів опозиції.
На думку влади, позірно все виглядає респектабельно, принаймні натяки Арбузова і К на те, як вони плідно працюють на ниві євроінтеграції, і рівно ж – що, мовляв, навіщо міняти коней на переправі, хай з Брюсселем домовляються ті, хто робив це/не робив упродовж останніх років. Насправді ж - візантійщина - не що інше, як орієнтація на Росію, на МС, ЄврАзЕС чи які ще там абревіатури народяться у мізках адептів зігнилої вже ідеї нео-СРСР. "Візантинізм є таким різновидом державно-правової форми, за якого правляча еліта свідомо обмежує розвиток у суспільстві ідеї справедливості на користь ідеї влади, через що державно-правові інституції, що втілюють одну ідею, спеціально знищуються і, навпаки, ті, що формують іншу - посилюються, - підтверджує такий висновок Анатолій Козлачков у книзі "Замковий камінь візантинізму".
Візантія повертається у всій своїй ницості та підступності. Василевси не вміють по-іншому...
Ігор Гулик
Византийщина
Стиль - это человек, - любили говорить древние. В управленческом стиле Януковича четко прослеживается Леонид Кучма, хотя, как правило, считают, что Данилыч "кинул" своего протеже на выборах 2004 года. Но ВФЯ, несмотря на изменения имиджа, остался тем же кучмовским премьером, со всеми характерными для еще того режима чертами, в частности византийщиной.
Не скажу, что во время каденции Ющенко на Банковой и Грушевского хотя бы попробовали преодолеть эту, естественно, неевропейськую беду. Интриги и подковровые заговоры усиливались формой парламентско-президентской республики.
Теперь же "византийщина" расцвела буйным цветом, причем не только на Печерских холмах. Она добралась и до провинции, набирая уродливых форм, если, к примеру, информация одной из львовских газет об сборе анкет о политических предпочтениях бизнесменов и руководителей является достоверной...
"Византийщина" - это медийная война, фейки, откровенная ложь, это, в частности, "написанное" и "отозванное" заявление Левочкина об "отставке", протоколы Попова, подставы оппозиции в "деле Чорновол" etc.
...Один из крупнейших византийцев Никита Акоминат, автор пятнадцатитомной "Истории" ("Cronikh dihghsiV"), был не только ученым, писателем, но и государственным служащим, как это называют сегодня. Он поочередно занимал высокие должности императорского секретаря, секрето-логофета, сенатора царьградского, Великого логофета, главного директора налогов. Следовательно, его "История" - это не результат глубокомысленных выводов из наблюдения за процессом, это рефлексии непосредственного участника событий. И что самое интересное, - добросовестного адепта тамошних порядков и обычаев. Акоминату удалось пережить нескольких императоров, и при этом с его головы не упал ни один волос...
...Упоминание византийского Никиты здесь не случайно, ведь именно он может быть "хорошим" учителем нынешней украинской верхушки в ее вполне реальных намерениях проводить закулисные игрища. Загадка его выживания скрыта в банальном правиле - Акоминат умел восхвалять и унижать одновременно почти одинаковыми словами. Его любимые фразы «а об имени промолчу», «назвать имя не могу», когда дело касалось патронов.
Разве сегодня, когда по коридорам Кабмина бродит призрак будущих увольнений и новых назначений, мы не слышим разнообразных версий причин этой суеты. Кроме, конечно, требований Майдана и ритуальных криков оппозиции.
Власть считает, то внешне все выглядит респектабельно, хотя бы намеки Арбузова и К на то, как они плодотворно работают на ниве евроинтеграции, ровно как - что, дескать, зачем менять коней на переправе, пусть с Брюсселем договариваются те, кто делал это/не делал на протяжении последних лет. Реально же - византийщина - не что иное, как ориентация на Россию, на ТС, ЕврАзЭС или еще какие то аббревиатуры, рожденные в головах адептов сгнившей уже идеи нео-СССР. "Византинизм есть такая разновидность
государственно-правовой формы, при которой правящей элитой осознанно ограничивается развитие в обществе идеи справедливости в пользу идеи власти, в связи с чем, государственно-правовые институты, воплощающие одну идею, намеренно уничтожаются и, напротив, формирующие другую – усиливаются", - подтвердждает такой вывод Анатолий Козлачков в книге "Замковый камень византинизма".
Византия возвращается во всей своей низости и коварстве. Василевсы не умеют по-другому...
Игорь Гулык
ihorhulyk at ВізантійщинаІлюстрація: Денис Лопатін
Стиль – це людина, – полюбляли говорити древні. В управлінському стилі Януковича чітко прослідковується Леонід Кучма, хоча, зазвичай, уважають, що Данилович „кинув” свого протеже на виборах 2004 року. Та Віктор Федорович, попри зміни іміджу, залишився тим же кучмівським прем’єром, з усіма характерними для тамтого режиму рисами, зокрема візантійщиною.
Не скажу, що під час каденції Ющенка на Банковій та Грушевського бодай пробували подолали цю, вочевидь, неєвропейську ваду. Інтриги та підкилимні змови посилювалися формою парламентсько-президентської республіки. Тепер же „візантійщина” цвіте буйним цвітом, причому не тільки на печерських пагорбах. Вона дісталася й до провінції, набираючи щопотворніших форм, якщо, до прикладу, інформація однієї з львівських газет про анкети про політичні уподобання бізнесменів та керівників є достовірною...
"Візантійщина" - це медійна війна, фейки, відверта брехня, це, зокрема, "написана" і "відкликана" заява Льовочкіна про "відставку", протоколи Попова, підстави опозиції у "справі Чорновол" etc.
Один із найбільших візантійців Нікіта Акомінат, автор п’ятнадцатитомної „Історії” („Cronikh dihghsiV”), був не тільки ученим, але й державним службовцем, як це називають сьогодні. Він почергово обіймав високі посади імператорського секретаря, секрето-логофета, сенатора цареградського, Великого логофета, головного директора податків. Отже, його „Історія” – це не наслідок глибокодумних висновків від споглядання за процесом, це рефлексії безпосереднього учасника подій. І що найцікавіше, – сумлінного адепта тамтешніх порядків та звичаїв. Акомінату вдалося пережити кількох імператорів, і при цьому з його голови не впало жодного волосу...
...Згадка про візантійського Нікіту тут не випадкова, адже саме він може бути „добрим” учителем для нинішньої української верхівки у її цілком реальних намірах провадити залаштункові ігрища. Загадка його виживання прихована у банальному правилі – Акомінат міг возвеличувати і принижувати одночасно майже однаковими словами. Його улюблені фрази «а про ім’я промовчу», «назвати ім’я не можу», коли справа стосувалася патронів.
Хіба сьогодні, коли коридорами Кабміну блукає привид майбутніх звільнень і нових призначень, ми не чуємо розмаїтих версій причин цієї метушні. Крім, звісно, вимог Майдану та ритуальних кличів опозиції.
На думку влади, позірно все виглядає респектабельно, принаймні натяки Арбузова і К на те, як вони плідно працюють на ниві євроінтеграції, і рівно ж – що, мовляв, навіщо міняти коней на переправі, хай з Брюсселем домовляються ті, хто робив це/не робив упродовж останніх років. Насправді ж - візантійщина - не що інше, як орієнтація на Росію, на МС, ЄврАзЕС чи які ще там абревіатури народяться у мізках адептів зігнилої вже ідеї нео-СРСР. "Візантинізм є таким різновидом державно-правової форми, за якого правляча еліта свідомо обмежує розвиток у суспільстві ідеї справедливості на користь ідеї влади, через що державно-правові інституції, що втілюють одну ідею, спеціально знищуються і, навпаки, ті, що формують іншу - посилюються, - підтверджує такий висновок Анатолій Козлачков у книзі "Замковий камінь візантинізму".
Візантія повертається у всій своїй ницості та підступності. Василевси не вміють по-іншому...
Ігор Гулик
Византийщина
Стиль - это человек, - любили говорить древние. В управленческом стиле Януковича четко прослеживается Леонид Кучма, хотя, как правило, считают, что Данилыч "кинул" своего протеже на выборах 2004 года. Но ВФЯ, несмотря на изменения имиджа, остался тем же кучмовским премьером, со всеми характерными для еще того режима чертами, в частности византийщиной.
Не скажу, что во время каденции Ющенко на Банковой и Грушевского хотя бы попробовали преодолеть эту, естественно, неевропейськую беду. Интриги и подковровые заговоры усиливались формой парламентско-президентской республики.
Теперь же "византийщина" расцвела буйным цветом, причем не только на Печерских холмах. Она добралась и до провинции, набирая уродливых форм, если, к примеру, информация одной из львовских газет об сборе анкет о политических предпочтениях бизнесменов и руководителей является достоверной...
"Византийщина" - это медийная война, фейки, откровенная ложь, это, в частности, "написанное" и "отозванное" заявление Левочкина об "отставке", протоколы Попова, подставы оппозиции в "деле Чорновол" etc.
...Один из крупнейших византийцев Никита Акоминат, автор пятнадцатитомной "Истории" ("Cronikh dihghsiV"), был не только ученым, писателем, но и государственным служащим, как это называют сегодня. Он поочередно занимал высокие должности императорского секретаря, секрето-логофета, сенатора царьградского, Великого логофета, главного директора налогов. Следовательно, его "История" - это не результат глубокомысленных выводов из наблюдения за процессом, это рефлексии непосредственного участника событий. И что самое интересное, - добросовестного адепта тамошних порядков и обычаев. Акоминату удалось пережить нескольких императоров, и при этом с его головы не упал ни один волос...
...Упоминание византийского Никиты здесь не случайно, ведь именно он может быть "хорошим" учителем нынешней украинской верхушки в ее вполне реальных намерениях проводить закулисные игрища. Загадка его выживания скрыта в банальном правиле - Акоминат умел восхвалять и унижать одновременно почти одинаковыми словами. Его любимые фразы «а об имени промолчу», «назвать имя не могу», когда дело касалось патронов.
Разве сегодня, когда по коридорам Кабмина бродит призрак будущих увольнений и новых назначений, мы не слышим разнообразных версий причин этой суеты. Кроме, конечно, требований Майдана и ритуальных криков оппозиции.
Власть считает, то внешне все выглядит респектабельно, хотя бы намеки Арбузова и К на то, как они плодотворно работают на ниве евроинтеграции, ровно как - что, дескать, зачем менять коней на переправе, пусть с Брюсселем договариваются те, кто делал это/не делал на протяжении последних лет. Реально же - византийщина - не что иное, как ориентация на Россию, на ТС, ЕврАзЭС или еще какие то аббревиатуры, рожденные в головах адептов сгнившей уже идеи нео-СССР. "Византинизм есть такая разновидность
государственно-правовой формы, при которой правящей элитой осознанно ограничивается развитие в обществе идеи справедливости в пользу идеи власти, в связи с чем, государственно-правовые институты, воплощающие одну идею, намеренно уничтожаются и, напротив, формирующие другую – усиливаются", - подтвердждает такой вывод Анатолий Козлачков в книге "Замковый камень византинизма".
Византия возвращается во всей своей низости и коварстве. Василевсы не умеют по-другому...
Игорь Гулык
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
no subject
Date: 2013-12-29 08:50 am (UTC)Три дня назад Вы записали: "То, что случилось с Татьяной Чорновил под Борисполем, - не просто брутальная расправа. Это удар в запрещенное место общества, - в нашу память о Гие". И сделали вывод, что власть задействовала "эскадроны смерти". Как Вы полагаете, Вас подставили? Или Вы просто поверили лжи политиков, о которой раньше так убедительно говорили? А ведь если исходить из того, что все украинские политики (не только власть, а и оппозиция) беспрерывно врут, то КАЖДОЕ их утверждение требует тройной перепроверки. Только ПОСЛЕ этого факт-чекинга можно пытаться какие-то трактовки предлагать - о эскадронах смерти или еще о чем таком.
no subject
Date: 2013-12-29 08:54 am (UTC)А про "подставу оппозиции" судите по официальном заявлением МВД о якобы знакомстве Кличко с одним из задержанных.
А как Вы считаете, "титушки" - это не украинский праобраз эскардронв смерти. А врадиевськие "организованные" насильники - это тоже паиньки?
no subject
Date: 2013-12-29 09:12 am (UTC)no subject
Date: 2013-12-29 09:17 am (UTC)no subject
Date: 2013-12-29 11:48 am (UTC)Назовите, пожалуйста, эти "нормальные общества".
no subject
Date: 2013-12-29 12:42 pm (UTC)Когда я пишу нормальные, это не означает, что пытаюсь конкретизировать. Вы хотите, чтобы я назвал Россию, США, страны ЕС? Нормальные общества - это те, которые хоть пытаються что-то сделать для того, чтобы этих "скелетов в шкафах" было меньше.
Если еще что-то Вам захочеться конкретизировать, обращайтесь. Всегда готов ответить тем, кто цепляется к словам.
no subject
Date: 2013-12-29 03:10 pm (UTC)Не подставляйтесь :)
no subject
Date: 2013-12-29 07:14 pm (UTC)no subject
Date: 2013-12-29 07:24 pm (UTC)no subject
Date: 2013-12-29 07:48 pm (UTC)no subject
Date: 2013-12-29 08:06 pm (UTC)no subject
Date: 2013-12-31 04:45 pm (UTC)А, по-моему, Вы подменяете понятия когда пишите: "Теперь же "византийщина" расцвела буйным цветом", под наследием Византии только одну сторону той жизни в виде некой "византийщины".
no subject
Date: 2013-12-31 04:50 pm (UTC)no subject
Date: 2013-12-31 07:26 pm (UTC)