"Це не німці знищили Київ, а наші дурники"
Nov. 8th, 2012 02:33 pm![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
oksana107.livejournal.com posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
urb_aЗі щоденників Довженка
27.06.1942
Ось і Россош, "істинно російське" місто, де населення чомусь розмовляє по-українському. Кілька сот літ ніяк не встигне причаститися, ну та вже, здається, досить, вже діти всі говорять по-російськи.
Рвонули ми з штабом, отже, на 120 кілометрів зразу на схід.
Прощай, Україно, прощайте, надії, до кращих часів. Дивлюсь на шляхи на буграсті, воронезькі шляхи — сумно мені, сумно…
Не втримали Оскола, трудно буде втримувати степ. А чому не втримали? Довго думаю, і мучуся, і б’юся головою, як риба об лід. Через дурноголову, нерозумну, малокультурну режисуру. Думають, понадівали лампаси і вже генерали. Ні, генерал по голові, а не по штанях, по культурі, по широті поглядів, по талану.
Боже мій, скільки нещастя народу принесли наші тупоголові воєначальники і скільки ще принесуть!
Вони будуть карать ні в чім не повинний народ за те, що не вміли командувати і тікали з орденами під хвостами у кобил… Карають фактом оддачі народу в лапи німців і каратимуть за те, що народ просто був під німцями і мусить якось жити, а не повісився увесь чи не був розстріляний німцями.
Одним словом, не розстрілюйте ж багато, чортові німці, хай ще своїм трохи зостанеться, як говорив дядько, стоячи під кулями коло паркана.
— Прийдеться після війни розстріляти мільйон українців, — прицілюється уже Д.
12.07.1942
Що найбільш дратує мене у нашій війні — це вульгарний, лакований тон наших газетних статей. Коли б я був бійцем безпосередньо з автоматом, я плювався б… Я ніде не читав ще ні одної критичної статті ні про безладдя, ні про дурнів, а їх хоч греблю гати, про невміння евакуювати, про невміння вірно орієнтувати народ…
Взяти хоча б останню драпанину з Россоші. Падлюки з штабу ухитрилися, не знаючи ні географії, ні топографії, спрямувати відступ машин на Стару Калитву на пором і погубити там тисячі машин в той час, коли за кілька кілометрів у Богучарі стояв чудесний міст.
До речі, ні одного понтона. В результаті сотні убитих і поранених, і тисячі погублених машин американських і наших, і майно в машинах. Я певний, що нікому за це не влетіло, наче так і треба…
Чи подивлюсь на пустелі, на кладовища, чи поплачу на руїнах і перелічу мільйони втрат? А потім умру од горя, щоб не бачити, як заселятимуть тебе, мати моя Україно, чужими людьми, як каратимуть твоїх недобитків синів і дочок за німецьке ярмо, за німецьких байстрюків, за каторжну працю в Німеччині, за те, що не вмерли вони з голоду і діждалися нашого приходу.
Прокурорів у нас вистачить на всіх. Не вистачить учителів, бо загинуть в армії, не вистачить техніків, трактористів, інженерів, агрономів. Вони теж поляжуть у війні, а прокурорів і слідчих вистачить. Всі цілі й здорові, як ведмеді, і досвідчені в холодному своєму фахові. Напрактиковані краще од німців ще з 1937 року.
13.07.1942
Білогорська драма. (При переправі через Дон на Павловське під час відступу з Россоші). Якийсь падлюка і кретин — білогорський комендант вирішив перед мостом перевірити путівки у всіх машин. Внаслідок цього кретинізму збилося в купу більше трьох тисяч різних машин з усім, що тільки можна уявити. Лайки, суперечки, бедлам.
Прилетіло 27 бомбардувальників. Знищили дотла. Що робилося, не можна ні описати, ні забути. Загинули ні за що тисячі людей, тисячі машин покалічено, попалено. І все через одного дурня. І ніхто не зв’язав його, не застрелив. Я певний, що він і досі десь "не пущає"
ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ
28.08.1943
Уже починається мерзотний бардак з кадрами партійними в Харкові. Почалися повторення зимових харківських арештів.
Зимою вислали з Харкова під час нашого перебування в місті коло 2500 душ. Ганьба. Ця ганьба уже повторюється. Через це так багато людей повтікало з німцями.
05.11.1943
Ми в'їжджали в Київ… удень 6-го листопада 1943 року. Се було в день визволення. Київ був очищений од німців п'ятого листопада вночі.
26.11.1943
Умираючи в Києві од голоду, од голодної водянки, нещасний мій батько не вірив у нашу перемогу і в наше повернення. Він вважав, дивлячись на колосальну німецьку силу, що Україна загинула навіки разом з українським народом.
Він не мав надії зустрітися уже зі своїми дітьми, що поневолі кинули його на поталу. Він думав, що ми житимем усе своє життя по чужих країнах. Так у тяжкій безнадійності і помер у великих муках.
Він проклинав Сталіна за невміння правити і воювати, за те, що мало готував народ до війни і віддав Україну на розорення Гітлеру, нагодувавши перед тим Німеччину і помігши підкорити собі Європу.
28.11.1943
Сьогодні В. Шкловський розказав мені, що в боях загибає велике множество мобілізованих на Україні звільнених громадян, їх звуть, здається, чорносвитками. Вони воюють у домашній одежі, без жодної підготовки, як штрафні, на них дивляться як на винних. "Один генерал дививсь на них у бою і плакав", — розповідав мені...
І ще розказував мені Віктор, що у Рокосовського перед війною були вибиті всі зуби. Хто їх вибив і за що, не знаю, а ходить тепер Рокосовський із золотими вставними зубами.
І ще про нього розповідають, що він не підписує смертних вироків, коли цього вимагають часом його фронтові судді і прокуратори. Він, очевидно, в своєму житті пересвідчився у чомусь вельми важливому.
29.11.1943
Прибулий до мене з фронту з-за Фастова Віктор Іванов, плачучи, розповів мені, що він більш не може воювати в своїй частині. Його комбат, у якого він працює заступником начальника штабу, якийсь майор Валентин К-ко ненавидить українців смертельною ненавистю, особливо мобілізованих у звільнених районах.
"Слов’яни-запроданці, брати-слов’яни, запроданці" — це базікає 28-річний в…к, командуючи якось там батальйоном на нещасній своїй батьківщині, що породила отаке падло. Віктор плакав. Віктор — російський залізничник, що виріс на Україні і вважає себе чесно і чисто її сином.
Всеволод Попов, росіянин-москвич, розповідав мені з сумом, що під Мелітополем на фронті він був свідком явищ глибокообурливих і огидних. Він бачив, як наші визволителі нищили дівчат, що мали чи й не мали нещастя побути під німцями.
02.01.1944
Страшну, незабутньо страшну картину являв собою Хрещатик, відомий в історії Радянської України під іменем вулиці Воровського. Разом з усіма вулицями, що вливалися в нього цілі століття, він лежав перед нами поруйнований вщент… Се було щось подібне до руїн Риму, Помпеї чи Геркуланума…
Потім я стрів жінку мого сторожа Архипа Андрійовича, що жив на Хрещатику. Виявилось, що він вибухнув разом з одним із будинків. "Почалося це з рогу Прорізної, де була якась комендатура. Біля комендатури стояло дві величезні черги киян. Всіх засипало цеглою, і німців також."
Потім я розпитував ще багатьох людей і довідався, що не німці знищили центр нашої знівеченої столиці, а ми самі. Наші дурники перевиконали програму завдань і на сей раз, зоставшись вірними своєму стилю безбатченків дурноголових і геростратів.
Се ми налякали німців, висадивши в повітря кілька десятків фашистських офіцерів разом з нашими обивателями, що не бралися, звичайно, в розрахунок. Але я про се нікому в житті не скажу, бо належить говорити, що поруйнували наш прекрасний милий Київ фашистські недолюдки.
І що лавру, святиню всієї Русі, висадили в повітря теж вони.
http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/11/6/99103/
27.06.1942
Ось і Россош, "істинно російське" місто, де населення чомусь розмовляє по-українському. Кілька сот літ ніяк не встигне причаститися, ну та вже, здається, досить, вже діти всі говорять по-російськи.
Рвонули ми з штабом, отже, на 120 кілометрів зразу на схід.
Прощай, Україно, прощайте, надії, до кращих часів. Дивлюсь на шляхи на буграсті, воронезькі шляхи — сумно мені, сумно…
Не втримали Оскола, трудно буде втримувати степ. А чому не втримали? Довго думаю, і мучуся, і б’юся головою, як риба об лід. Через дурноголову, нерозумну, малокультурну режисуру. Думають, понадівали лампаси і вже генерали. Ні, генерал по голові, а не по штанях, по культурі, по широті поглядів, по талану.
Боже мій, скільки нещастя народу принесли наші тупоголові воєначальники і скільки ще принесуть!
Вони будуть карать ні в чім не повинний народ за те, що не вміли командувати і тікали з орденами під хвостами у кобил… Карають фактом оддачі народу в лапи німців і каратимуть за те, що народ просто був під німцями і мусить якось жити, а не повісився увесь чи не був розстріляний німцями.
Одним словом, не розстрілюйте ж багато, чортові німці, хай ще своїм трохи зостанеться, як говорив дядько, стоячи під кулями коло паркана.
— Прийдеться після війни розстріляти мільйон українців, — прицілюється уже Д.
12.07.1942
Що найбільш дратує мене у нашій війні — це вульгарний, лакований тон наших газетних статей. Коли б я був бійцем безпосередньо з автоматом, я плювався б… Я ніде не читав ще ні одної критичної статті ні про безладдя, ні про дурнів, а їх хоч греблю гати, про невміння евакуювати, про невміння вірно орієнтувати народ…
Взяти хоча б останню драпанину з Россоші. Падлюки з штабу ухитрилися, не знаючи ні географії, ні топографії, спрямувати відступ машин на Стару Калитву на пором і погубити там тисячі машин в той час, коли за кілька кілометрів у Богучарі стояв чудесний міст.
До речі, ні одного понтона. В результаті сотні убитих і поранених, і тисячі погублених машин американських і наших, і майно в машинах. Я певний, що нікому за це не влетіло, наче так і треба…
Чи подивлюсь на пустелі, на кладовища, чи поплачу на руїнах і перелічу мільйони втрат? А потім умру од горя, щоб не бачити, як заселятимуть тебе, мати моя Україно, чужими людьми, як каратимуть твоїх недобитків синів і дочок за німецьке ярмо, за німецьких байстрюків, за каторжну працю в Німеччині, за те, що не вмерли вони з голоду і діждалися нашого приходу.
Прокурорів у нас вистачить на всіх. Не вистачить учителів, бо загинуть в армії, не вистачить техніків, трактористів, інженерів, агрономів. Вони теж поляжуть у війні, а прокурорів і слідчих вистачить. Всі цілі й здорові, як ведмеді, і досвідчені в холодному своєму фахові. Напрактиковані краще од німців ще з 1937 року.
13.07.1942
Білогорська драма. (При переправі через Дон на Павловське під час відступу з Россоші). Якийсь падлюка і кретин — білогорський комендант вирішив перед мостом перевірити путівки у всіх машин. Внаслідок цього кретинізму збилося в купу більше трьох тисяч різних машин з усім, що тільки можна уявити. Лайки, суперечки, бедлам.
Прилетіло 27 бомбардувальників. Знищили дотла. Що робилося, не можна ні описати, ні забути. Загинули ні за що тисячі людей, тисячі машин покалічено, попалено. І все через одного дурня. І ніхто не зв’язав його, не застрелив. Я певний, що він і досі десь "не пущає"
ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ
28.08.1943
Уже починається мерзотний бардак з кадрами партійними в Харкові. Почалися повторення зимових харківських арештів.
Зимою вислали з Харкова під час нашого перебування в місті коло 2500 душ. Ганьба. Ця ганьба уже повторюється. Через це так багато людей повтікало з німцями.
05.11.1943
Ми в'їжджали в Київ… удень 6-го листопада 1943 року. Се було в день визволення. Київ був очищений од німців п'ятого листопада вночі.
26.11.1943
Умираючи в Києві од голоду, од голодної водянки, нещасний мій батько не вірив у нашу перемогу і в наше повернення. Він вважав, дивлячись на колосальну німецьку силу, що Україна загинула навіки разом з українським народом.
Він не мав надії зустрітися уже зі своїми дітьми, що поневолі кинули його на поталу. Він думав, що ми житимем усе своє життя по чужих країнах. Так у тяжкій безнадійності і помер у великих муках.
Він проклинав Сталіна за невміння правити і воювати, за те, що мало готував народ до війни і віддав Україну на розорення Гітлеру, нагодувавши перед тим Німеччину і помігши підкорити собі Європу.
28.11.1943
Сьогодні В. Шкловський розказав мені, що в боях загибає велике множество мобілізованих на Україні звільнених громадян, їх звуть, здається, чорносвитками. Вони воюють у домашній одежі, без жодної підготовки, як штрафні, на них дивляться як на винних. "Один генерал дививсь на них у бою і плакав", — розповідав мені...
І ще розказував мені Віктор, що у Рокосовського перед війною були вибиті всі зуби. Хто їх вибив і за що, не знаю, а ходить тепер Рокосовський із золотими вставними зубами.
І ще про нього розповідають, що він не підписує смертних вироків, коли цього вимагають часом його фронтові судді і прокуратори. Він, очевидно, в своєму житті пересвідчився у чомусь вельми важливому.
29.11.1943
Прибулий до мене з фронту з-за Фастова Віктор Іванов, плачучи, розповів мені, що він більш не може воювати в своїй частині. Його комбат, у якого він працює заступником начальника штабу, якийсь майор Валентин К-ко ненавидить українців смертельною ненавистю, особливо мобілізованих у звільнених районах.
"Слов’яни-запроданці, брати-слов’яни, запроданці" — це базікає 28-річний в…к, командуючи якось там батальйоном на нещасній своїй батьківщині, що породила отаке падло. Віктор плакав. Віктор — російський залізничник, що виріс на Україні і вважає себе чесно і чисто її сином.
Всеволод Попов, росіянин-москвич, розповідав мені з сумом, що під Мелітополем на фронті він був свідком явищ глибокообурливих і огидних. Він бачив, як наші визволителі нищили дівчат, що мали чи й не мали нещастя побути під німцями.
02.01.1944
Страшну, незабутньо страшну картину являв собою Хрещатик, відомий в історії Радянської України під іменем вулиці Воровського. Разом з усіма вулицями, що вливалися в нього цілі століття, він лежав перед нами поруйнований вщент… Се було щось подібне до руїн Риму, Помпеї чи Геркуланума…
Потім я стрів жінку мого сторожа Архипа Андрійовича, що жив на Хрещатику. Виявилось, що він вибухнув разом з одним із будинків. "Почалося це з рогу Прорізної, де була якась комендатура. Біля комендатури стояло дві величезні черги киян. Всіх засипало цеглою, і німців також."
Потім я розпитував ще багатьох людей і довідався, що не німці знищили центр нашої знівеченої столиці, а ми самі. Наші дурники перевиконали програму завдань і на сей раз, зоставшись вірними своєму стилю безбатченків дурноголових і геростратів.
Се ми налякали німців, висадивши в повітря кілька десятків фашистських офіцерів разом з нашими обивателями, що не бралися, звичайно, в розрахунок. Але я про се нікому в житті не скажу, бо належить говорити, що поруйнували наш прекрасний милий Київ фашистські недолюдки.
І що лавру, святиню всієї Русі, висадили в повітря теж вони.
http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/11/6/99103/
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
no subject
Date: 2012-11-08 12:48 pm (UTC)До речі, ні одного понтона. В результаті сотні убитих і поранених, і тисячі погублених машин американських і наших, і майно в машинах. Я певний, що нікому за це не влетіло, наче так і треба…
Отут помилявся Довженко, у таких випадках "крайнімі" залишуються командири, яким дали наказ рухатися у вказане місце. От вони "за втрату мат. частини" і будуть відповідати. "Нічого не знаю, вам було дано наказ прибути о .... . Де машини?".
no subject
Date: 2012-11-08 12:54 pm (UTC)no subject
Date: 2012-11-08 01:10 pm (UTC)no subject
Date: 2012-11-08 12:59 pm (UTC)no subject
Date: 2012-11-08 01:01 pm (UTC)«Сначала думай, потом говори» © Міміно, «Міміно» Г. Данелії.
no subject
Date: 2012-11-08 01:03 pm (UTC)no subject
Date: 2012-11-08 01:04 pm (UTC)no subject
Date: 2012-11-08 01:05 pm (UTC)no subject
Date: 2012-11-08 01:07 pm (UTC)Тобі сюди (http://urb-a.livejournal.com/553247.html?thread=12971039#t12971039), люмпене.
no subject
Date: 2012-11-08 01:08 pm (UTC)no subject
Date: 2012-11-08 01:10 pm (UTC)Тобі сюди (http://urb-a.livejournal.com/553247.html?thread=12971039#t12971039), люмпене.
Все, перечитуй цю гілку без мене,
по дорозі ковтай щось заспокійливе, голубий котику.
no subject
Date: 2012-11-08 01:10 pm (UTC)no subject
Date: 2012-11-08 01:12 pm (UTC)no subject
Date: 2012-11-08 01:16 pm (UTC)no subject
Date: 2012-11-08 01:23 pm (UTC)Вопрос в степени подебилизации, вот потому и интересуюсь.
no subject
Date: 2012-11-08 01:27 pm (UTC)Я не знаю насколько ты кретин, да и мне наплевать на тебя, дефективного, если честно.
no subject
Date: 2012-11-08 01:32 pm (UTC)no subject
Date: 2012-11-08 01:32 pm (UTC)no subject
Date: 2012-11-08 01:35 pm (UTC)Слабак ти, котику. Не треба було нявчати про свої уявлення розкошів на московитський штиб. А тепер доводиться шпалери дряпати.
no subject
Date: 2012-11-08 01:36 pm (UTC)no subject
Date: 2012-11-08 02:17 pm (UTC)no subject
Date: 2012-11-08 01:33 pm (UTC)в прєвосходной, однозначно!
no subject
Date: 2012-11-08 02:27 pm (UTC)no subject
Date: 2012-11-08 01:27 pm (UTC)no subject
Date: 2012-11-08 01:30 pm (UTC)no subject
Date: 2012-11-08 01:31 pm (UTC)no subject
Date: 2012-11-08 01:35 pm (UTC)поєтому исконников колбасит.
Єто ж не какой то укр.нацик пробандеровский, а вполне себе вменяемій человек написал.
no subject
Date: 2012-11-08 01:37 pm (UTC)потому что Довженко ничего нового и интересного не сказал :)
то же самое наши либералы трещат на каждом углу
no subject
Date: 2012-11-08 01:38 pm (UTC)no subject
Date: 2012-11-08 01:40 pm (UTC)Оксана у вас всегда во всем москали виноваты.
no subject
Date: 2012-11-08 01:47 pm (UTC)ВІДСТУП ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ
06.03.1942
Найстрашнішим під час відступу був плач жінок. Плакала Україна… Дівчата — краса землі нашої. З невимовним сумом дивились вони нам услід. Білі обличчя їхні і білі губи сухі, як у ангелів-архистратигів.
Завмирали серця дівочі у німій тузі, і світ плив у їх очах від передчуття наруги, ґвалтувань, сорому і… вагітності од ворогів.
14.04.1942
Єдина країна в світі, де не викладалася в університетах історія цієї країни, де історія вважалася чимось забороненим, ворожим і контрреволюційним, — це Україна. Другої такої країни на земній кулі нема.
Де ж рождатися, де плодитися дезертирам, як не у нас? Де рости слабодухим і запроданцям, як не у нас? Не вина це дезертирів, а горе. Не судить їх треба, а просить прощення і плакати за погане виховання, за духовне каліцтво у великий час.
no subject
Date: 2012-11-08 02:29 pm (UTC)no subject
Date: 2012-11-08 01:45 pm (UTC)no subject
Date: 2012-11-08 01:41 pm (UTC)О. Довженко
no subject
Date: 2012-11-09 07:01 am (UTC)no subject
Date: 2012-11-08 02:12 pm (UTC)no subject
Date: 2012-11-08 02:27 pm (UTC)Хоча з іншого боку шкода.
no subject
Date: 2012-11-08 06:13 pm (UTC)no subject
Date: 2012-11-08 06:21 pm (UTC)Теперь к чеченскому хану на поклон за разрешением идти, чтобы клочек земли вам отрезал, где бы русский человек смог бы челом приклониться...
no subject
Date: 2012-11-08 06:24 pm (UTC)"Це не німці знищили Київ, а наші дурники"
Date: 2012-11-08 09:52 pm (UTC)"Це не німці знищили Київ, а наші дурники"(с)
Date: 2012-11-09 07:28 pm (UTC)