urb_a | Нерівність безвладних (Reply)

Originally posted by

Ілюстрація: budo-forums.ru

Суперечки, які точаться в українській глибинці (тобто в середовищах хай навіть партійних, але позбавлених права ухвалювати рішення), завжди викликали у мене саркастичну усмішку. Сидять отак в кав’ярні кілька цілком пристойних, вихованих та освічених осіб і дискутують довкола шляхів розвитку країни. Хтось симпатизує владі, оскільки саме його партія спромоглася дістатися керівних посад, хтось – опозиції, позаяк має нещастя нині належати до вчорашньої структури, посунутої з олімпу унаслідок недавніх виборів. Вони й направду не сваряться, однак сторонньому спостерігачеві може видатися, що зустрілися непримиренні антагоністи.
Однак для цього випадку найліпше пасує висновок П’єра Манана з його «Інтелектуальної історії лібералізму»: «Суттєвим або природним явищем є рівність тих, кому влада не належить».
Нашим персонажам влада не належить, отже, вони цілком можуть вважатися рівними. Може, звичайно, один з них має кума в місцевій адміністрації, а інший – однокурсника у столичному міністерстві. Але реально впливати на тих, хто нині править, вони не можуть, позбавлені, як кажуть, «важелів». Тож можуть спокійно пити свою каву, розмірковуючи про перверзії цьогорічної погоди.
Без сумніву, є поодинокі випадки, коли позірно дистанційований від влади громадянин насправді має можливості формувати владні рішення. Ці можливості, зазвичай, втілені у грошах та зв’язках, і назагал їх називають лобізмом. Утім в Україні, яка недалеко втекла від своєї північної сусідки у сенсі налагодження суспільних комунікацій, і тому заслуговує на влучну характеристику Якова Кротова «країна переплутаних вивісок», – отож в Україні цей лобізм переважно примітивізується про кримінального діяння – корупції. Через це й вислів «рівність тих, кому влада не належить» втрачає свою однозначність, спотворюючи демократичний імідж і влади, і суспільства.
Що ж, «свобода – це право на нерівність» (Ніколай Бердяєв), однак суть демократії полягає не в тотальній «однаковості» усіх, а в рівній відповідальності. "Що означає, що ми беремо відповідальність на себе? Це означає – щоденний плебісцит, - вважає Мирослав Маринович. - Це означає – щоденні вимоги від уряду, не тому що він добрий чи поганий, а тому що це наша функція – демократичне суспільство. Вимагати не в сенсі революційного вибуху, в якомусь смислі Майдан є якраз свідченням того, що у нас недосконала демократія. Бо якщо у нас буде демократія, не потрібно буде йти на Майдан. Бо Майдан буде тоді не вибухом, а нормальною щоденною роботою із захисту своїх прав. Ось тоді у нас нарешті створиться ситуація, коли ми дійсно будемо відповідальними за своє майбутнє.
Я не кажу тут про наслідки, до яких може спричинити ця відповідальність, я наразі торкаюся питання можливості карного, цивільного чи адміністративного переслідування порушника правил. Якщо в країнах розвинутої демократії ця можливість реальна, вона є повсякденною практикою, то в Україні навіть публічно озвучені звинувачення ще не означають, що оскаржений суб’єкт обов’язково постане перед слідчим. Радше, увімкне випробуваний механізм корупції аби позбавити себе неприємностей.
Нерівність безвладних – мабуть, вона й рятує прогнилу систему від руїни, оскільки її потенційні руйнівники ніколи не дійдуть згоди поміж собою.
Ігор Гулик
Неравенство безвластных
Споры, ведущиеся в украинской глубинке (т.е. в кругах пусть даже партийных, но лишенных права принимать решения), всегда вызывали у меня саркастическую улыбку. Сидят эдак в кафе несколько вполне приличных, воспитанных образованных лиц и дискутируют вокруг путей развития страны. Кто-то симпатизирует власти, поскольку именно его партия смогла добраться к руководящим должностям, кто-то - оппозиции, поскольку имеет несчастье сейчас относиться к вчерашней структуре, отодвинутой с олимпа вследствие недавних выборов. Они и не ссорятся, однако стороннему наблюдателю может показаться, что встретились непримиримые антагонисты.
Однако для этого случая лучше подходит вывод Пьера Манана с его «интеллектуальной истории либерализма»: «Существенным или природным явлением является равенство тех, кому власть не принадлежит».
Нашим персонажам власть не принадлежит, следовательно, они вполне могут считаться равными. Может, конечно, у одного из них есть кум в местной администрации, а у другого - однокурсник в столичном министерстве. Но реально влиять на тех, кто сейчас правит, они не могут, лишенные, как говорят, «рычагов». Поэтому им остается спокойно пить свой кофе, размышляя об перверзиях нынешней погоды.
Без сомнения, есть редкие случаи, когда внешне дистанцированный от власти гражданин на самом деле имеет возможности формировать властные решения. Эти возможности, как правило, воплощенные в деньгах и связях, и целом их называют лоббизмом. Впрочем в Украине, недалеко убшедшей от своей северной соседки в смысле налаживания общественных коммуникаций, и поэтому заслуживающей меткой характеристики Якова Кротова «страна перепутанных вывесок», - так вот, в Украине этот лоббизм преимущественно примитивизируется о криминального деяния - коррупции. Поэтому и выражение «равенство тех, кому власть не принадлежит» теряет свою однозначность, искажая демократический имидж и власти, и общества.
Что ж, «свобода - это право на неравенство» (Николай Бердяев), однако суть демократии заключается не в тотальной «одинаковости» всех, а в равной ответственности. "Что значит, - мы берем ответственность на себя? Это значит – ежедневный плебисцит, - считает Мирослав Маринович. - Это значит – ежедневные требования к правительству, не потому, что оно хорошее или плохое, а потому что это наша функция – демократическое общество. Требовать не в смысле революционного взрыва, в некотором смисле Майдан как раз свидетельствует о том, что у нас несовершенная демократия. Потому что когда у нас будет демократия, то не нужно будет идти на Майдан. Поскольку Майдан станет тогда не взрывом, а нормальной ежедневной роботой для защиты своих прав. Вот тогда мы в конце концов получим ситуацию, когда мы действительно будем ответственными за свое будущее".
Здесь речь не о последствиях, к которым может привести эта ответственность, я пока затрагиваю вопрос возможности уголовного, гражданского или административного преследования нарушителя. Если в странах развитой демократии эта возможность реальна, она является повседневной практикой, то в Украине даже публично озвученные обвинения еще не означают, что виновный субъект обязательно предстанет перед следователем. Скорее, включит испытанный механизм коррупции чтобы избавить себя неприятностей.
Неравенство безвластных - видимо, оно и спасает прогнившую систему от разорения, поскольку ее потенциальные разрушители никогда не придут к согласию между собой.
Игорь Гулык