Нерівність безвладних

[ihorhulyk.livejournal.com]

Originally posted by ihorhulyk at Нерівність безвладних

Ілюстрація: budo-forums.ru

Суперечки, які точаться в українській глибинці (тобто в середовищах хай навіть партійних, але позбавлених права ухвалювати рішення), завжди викликали у мене саркастичну усмішку. Сидять отак в кав’ярні кілька цілком пристойних, вихованих та освічених осіб і дискутують довкола шляхів розвитку країни. Хтось симпатизує владі, оскільки саме його партія спромоглася дістатися керівних посад, хтось – опозиції, позаяк має нещастя нині належати до вчорашньої структури, посунутої з олімпу унаслідок недавніх виборів. Вони й направду не сваряться, однак сторонньому спостерігачеві може видатися, що зустрілися непримиренні антагоністи.
Однак для цього випадку найліпше пасує висновок П’єра Манана з його «Інтелектуальної історії лібералізму»: «Суттєвим або природним явищем є рівність тих, кому влада не належить».
Нашим персонажам влада не належить, отже, вони цілком можуть вважатися рівними. Може, звичайно, один з них має кума в місцевій адміністрації, а інший – однокурсника у столичному міністерстві. Але реально впливати на тих, хто нині править, вони не можуть, позбавлені, як кажуть, «важелів». Тож можуть спокійно пити свою каву, розмірковуючи про перверзії цьогорічної погоди.
Без сумніву, є поодинокі випадки, коли позірно дистанційований від влади громадянин насправді має можливості формувати владні рішення. Ці можливості, зазвичай, втілені у грошах та зв’язках, і назагал їх називають лобізмом. Утім в Україні, яка недалеко втекла від своєї північної сусідки у сенсі налагодження суспільних комунікацій, і тому заслуговує на влучну характеристику Якова Кротова «країна переплутаних вивісок», – отож в Україні цей лобізм переважно примітивізується про кримінального діяння – корупції. Через це й вислів «рівність тих, кому влада не належить» втрачає свою однозначність, спотворюючи демократичний імідж і влади, і суспільства.
Що ж, «свобода – це право на нерівність» (Ніколай Бердяєв), однак суть демократії полягає не в тотальній «однаковості» усіх, а в рівній відповідальності. "Що означає, що ми беремо відповідальність на себе? Це означає – щоденний плебісцит, - вважає Мирослав Маринович. - Це означає – щоденні вимоги від уряду, не тому що він добрий чи поганий, а тому що це наша функція – демократичне суспільство. Вимагати не в сенсі революційного вибуху, в якомусь смислі Майдан є якраз свідченням того, що у нас недосконала демократія. Бо якщо у нас буде демократія, не потрібно буде йти на Майдан. Бо Майдан буде тоді не вибухом, а нормальною щоденною роботою із захисту своїх прав. Ось тоді у нас нарешті створиться ситуація, коли ми дійсно будемо відповідальними за своє майбутнє.
Я не кажу тут про наслідки, до яких може спричинити ця відповідальність, я наразі торкаюся питання можливості карного, цивільного чи адміністративного переслідування порушника правил. Якщо в країнах розвинутої демократії ця можливість реальна, вона є повсякденною практикою, то в Україні навіть публічно озвучені звинувачення ще не означають, що оскаржений суб’єкт обов’язково постане перед слідчим. Радше, увімкне випробуваний механізм корупції аби позбавити себе неприємностей.
Нерівність безвладних – мабуть, вона й рятує прогнилу систему від руїни, оскільки її потенційні руйнівники ніколи не дійдуть згоди поміж собою.
Ігор Гулик
Неравенство безвластных
Споры, ведущиеся в украинской глубинке (т.е. в кругах пусть даже партийных, но лишенных права принимать решения), всегда вызывали у меня саркастическую улыбку. Сидят эдак в кафе несколько вполне приличных, воспитанных образованных лиц и дискутируют вокруг путей развития страны. Кто-то симпатизирует власти, поскольку именно его партия смогла добраться к руководящим должностям, кто-то - оппозиции, поскольку имеет несчастье сейчас относиться к вчерашней структуре, отодвинутой с олимпа вследствие недавних выборов. Они и не ссорятся, однако стороннему наблюдателю может показаться, что встретились непримиримые антагонисты.
Однако для этого случая лучше подходит вывод Пьера Манана с его «интеллектуальной истории либерализма»: «Существенным или природным явлением является равенство тех, кому власть не принадлежит».
Нашим персонажам власть не принадлежит, следовательно, они вполне могут считаться равными. Может, конечно, у одного из них есть кум в местной администрации, а у другого - однокурсник в столичном министерстве. Но реально влиять на тех, кто сейчас правит, они не могут, лишенные, как говорят, «рычагов». Поэтому им остается спокойно пить свой ​​кофе, размышляя об перверзиях нынешней погоды.
Без сомнения, есть редкие случаи, когда внешне дистанцированный от власти гражданин на самом деле имеет возможности формировать властные решения. Эти возможности, как правило, воплощенные в деньгах и связях, и целом их называют лоббизмом. Впрочем в Украине, недалеко убшедшей от своей северной соседки в смысле налаживания общественных коммуникаций, и поэтому заслуживающей меткой характеристики Якова Кротова «страна перепутанных вывесок», - так вот, в Украине этот лоббизм преимущественно примитивизируется о криминального деяния - коррупции. Поэтому и выражение «равенство тех, кому власть не принадлежит» теряет свою однозначность, искажая демократический имидж и власти, и общества.
Что ж, «свобода - это право на неравенство» (Николай Бердяев), однако суть демократии заключается не в тотальной «одинаковости» всех, а в равной ответственности. "Что значит, - мы берем ответственность на себя? Это значит – ежедневный плебисцит, - считает Мирослав Маринович. - Это значит – ежедневные требования к правительству, не потому, что оно хорошее или плохое, а потому что это наша функция – демократическое общество. Требовать не в смысле революционного взрыва, в некотором смисле Майдан как раз свидетельствует о том, что у нас несовершенная демократия. Потому что когда у нас будет демократия, то не нужно будет идти на Майдан. Поскольку Майдан станет тогда не взрывом, а нормальной ежедневной роботой для защиты своих прав. Вот тогда мы в конце концов получим ситуацию, когда мы действительно будем ответственными за свое будущее".
Здесь речь не о последствиях, к которым может привести эта ответственность, я пока затрагиваю вопрос возможности уголовного, гражданского или административного преследования нарушителя. Если в странах развитой демократии эта возможность реальна, она является повседневной практикой, то в Украине даже публично озвученные обвинения еще не означают, что виновный субъект обязательно предстанет перед следователем. Скорее, включит испытанный механизм коррупции чтобы избавить себя неприятностей.
Неравенство безвластных - видимо, оно и спасает прогнившую систему от разорения, поскольку ее потенциальные разрушители никогда не придут к согласию между собой.
Игорь Гулык

Comments

[katmoor.livejournal.com]

Беда сего анализа в том, что он по сути рассматривает Украину как некий сферический объект в вакууме, в то время как налицо прямая внешняя зависимость, когда действия внутри Украины зависят скорее не от того, что говорит или делает отдельный член хунты, а от действий непосредственных заказчиков происходящего.
Это ведь не мифические партии "войны и мира" заходят на Запорожскую АЭС, разворачивают в Киеве и Днепропетровске центры информационной войны и радиоэлектронной разведки, перебрасывают воздухом десятки и сотни наемников и сотрудников ЧВК, обеспечивают происходящее спутниковой разведкой, беспилотниками, корректировщиками огня и даже вытиранием соплей "членам партий", если что-то по каким-то причинам пошло не так. И на Украине события будут развиваться так, как этого хочет заказчик, а не некие "партии", от этого заказчика прямо зависящие в военно-политическом и экономическом отношении.

Не с кем договариваться. С теми с кем можно говорить по существу, говорить можно в Вашингтоне и отчасти в Брюсселе.