Если взять историю украинского национального освобождения, то среди причасных к, кроме украинцев попадались таки ещё те жидобандеры, и кацапы(русские в смысле), и другие национальности. Они хотели жить в свободной стране, в Украине, вместе с украинцами, а не в московской или какой-то еще империи, на то у них были все резоны.
А ответ см. выше.http://urb-a.livejournal.com/777181.html?thread=18489565#t18489565 (http://urb-a.livejournal.com/777181.html?thread=18489565#t18489565)
СЕМЕН ЯКЕРСОН З УКРАЇНИ Про жида С.Якерсона — сотника Армії УНР. Написана під враженням розповіді в Нью-Йорку поета і есеїста Євгена Маланюка — старшини армії УНР.
Запорізька дивізія вийшла на чати — Отамана свого зустрічати: — Наваксуймо ж чоботи, хто ще має, Нехай Симон дітей своїх не впізнає! Довгорукі жерли нас — та не зжерли, Заспіваймо ж йому, хлопці, «Ще не вмерла»! — Перед сотнею став командир. Козаки всі шапки — набакир, Кожний в землю, мов корінь, загруз, Темний вус, як один, темний вус. В командира ж — і вуха світяться, Ніс — неначе серпок півмісяця, Й голова руда та вимовная, Не чуприна — а родословная!.. Ще і ще вдивляються хлопці, Темновусі чорти-запорожці, І чернігівці, і полтавці, І далекі катеринославці, Придивляються, і всім миром — Навіть дихають з командиром! — Ой, попався нам, що й казати, Ко'б не хлопець був — справжня мати! — І коли вже все відгриміло — Підійшов Отаман, по ділу, І промовив, так тихо дуже: — Якерсоне, дякую, друже. Стиснув руку, легку й рудаву, На нову українську славу, На жидівську, на людську славу — На свободи весну криваву. Так і мовив, як муж до мужа: — Якерсоне, дякую, друже.
Леонід Полтава http://www.poetryclub.com.ua/metrs_poem.php?poem=9079
no subject
Date: 2012-12-01 02:09 pm (UTC)no subject
Date: 2012-12-01 02:10 pm (UTC)no subject
Date: 2012-12-01 02:12 pm (UTC)no subject
Date: 2012-12-01 02:13 pm (UTC)no subject
Date: 2012-12-01 02:21 pm (UTC)no subject
Date: 2012-12-01 02:27 pm (UTC)no subject
Date: 2012-12-01 02:23 pm (UTC)Фарион отнюдь не киевская еврейка, и Тягнибок еврейскую школу заканчивал не в Киеве.
no subject
Date: 2012-12-01 02:41 pm (UTC)no subject
Date: 2012-12-01 02:12 pm (UTC)no subject
Date: 2012-12-01 02:17 pm (UTC)А ответ см. выше.http://urb-a.livejournal.com/777181.html?thread=18489565#t18489565 (http://urb-a.livejournal.com/777181.html?thread=18489565#t18489565)
no subject
Date: 2012-12-01 05:54 pm (UTC)Про жида С.Якерсона — сотника Армії УНР.
Написана під враженням розповіді в Нью-Йорку поета
і есеїста Євгена Маланюка — старшини армії УНР.
Запорізька дивізія вийшла на чати —
Отамана свого зустрічати: —
Наваксуймо ж чоботи, хто ще має,
Нехай Симон дітей своїх не впізнає!
Довгорукі жерли нас — та не зжерли,
Заспіваймо ж йому, хлопці, «Ще не вмерла»! —
Перед сотнею став командир.
Козаки всі шапки — набакир,
Кожний в землю, мов корінь, загруз,
Темний вус, як один, темний вус.
В командира ж — і вуха світяться,
Ніс — неначе серпок півмісяця,
Й голова руда та вимовная,
Не чуприна — а родословная!..
Ще і ще вдивляються хлопці,
Темновусі чорти-запорожці,
І чернігівці, і полтавці,
І далекі катеринославці,
Придивляються, і всім миром —
Навіть дихають з командиром!
— Ой, попався нам, що й казати,
Ко'б не хлопець був — справжня мати! —
І коли вже все відгриміло —
Підійшов Отаман, по ділу,
І промовив, так тихо дуже:
— Якерсоне, дякую, друже.
Стиснув руку, легку й рудаву,
На нову українську славу,
На жидівську, на людську славу —
На свободи весну криваву.
Так і мовив, як муж до мужа:
— Якерсоне, дякую, друже.
Леонід Полтава http://www.poetryclub.com.ua/metrs_poem.php?poem=9079
no subject
Date: 2012-12-01 10:28 pm (UTC)"еврей"- думаю сионистами надуман