urb_a | Київ жидобандерівський. Свідоцтво про шлюб 1930 рік.

Обіцяли мені надіслати фото атестату про закінчення одеської середньої школи, що був виданий 1928 року і заповнений так само - зліва - українською, зправа - ідиш.
А покі що - Київ:

Фото звідси:

Після того, як більшовики встановили свою владу не тільки у Росії, а і в республіках різних нацменів, вони зрозуміли, що для того, щоб навернути на свій бік нєрусєй всяких і тим вкорінити підтримку своєї влади не тільки серед вєлікоросов, ім треба запровадити політику "коренізації".
На різних теренах періферії бувшої Рос. Имперії, ці політика "коренізації" називалася відповідно до місцевих умов- "беларусізація", "українізація" і так далі.
Неочікувний більшовками побічний ефект виявився в тому, що ця іх політика призвела до росту національної свідомости.
Тому, з середини 30-х років Сталін майже одномоментно це все припинив і мейнстрімом культурного життя в СРСР стала така сама русифікація суспільного життя, як і в Рос. Імперії.
Картини художників було сховано в "спецхрани", книжки письменників було вилучено з обігу.
Ту частину національної інтелигенції що щиро і повністю повірила в "коренізацію" об"явили "буржуазними націоналістами" і просто фізично знищили.
( наприклад - Список Сандармоху — список 1111осіб що були розстріляні 27 жовтня — 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж'єгорська ),
решту зламали морально.

Відтоді при кермі радянської культури і мистецтва залишились лише повністтю денаціоналізовані "совєтскіє інтєллігєнтьі" різного етнічного походження.
Для підтримки декоративного різнобарв"я ім дозволялося зберігати зовнішні форми національного антуражу, але в суті своїй така людина мала визнавати вищість всього російскомовного. Про що відкрито і писалося:

"Російський народ займає в Радянськім Союзі почесне місце не тілько внаслідок своєї величини, але також у наслідок ролі, яку він відіграв у створенні радянської держави, в наслідок його великого досвіду і культури.
Всі народи Радянського Союзу свідомі цього. Вони становлять одну сім"ю. Але, як у кожній гармонійній і трудолюбивій сім"ї, молодші члени дивляться з пошаною на старшого, і ця пошана не встановлена законом, ані накинута силою, але природно закорінена в цілій системі радянського суспільства.
Є люди, які уважають себе вченими, але й до сьогодні мішають поняття "російській" з "радянським". Деякі навіть говорять, що знаходять суперечності. Новий радянський гімн робить відіносини між Великою Русю і Радянським Союзом ясними.
...російський народ не утотожнив себе з іншими народами. Він затримує свою індивидуальність. Він гордиться своїм іменем і своїм минулим. Він іде попереду інших радянських народів тому, бо має більший історичний досвід; і інші народи, які тільки недавно здобули своє незалежне політичне існуванні та не набули достаточного культурного досвіду, мають чого повчитися від нього".
(Священна Пісня Рад. Народу. 1946 рік)

Російська культура і все російске найліпш підходило до зразку і прикладу до наслідування тому, що і ця культура і все решта не були національними за визначенням (за відсуности самого предмету навколо котрого, завдяки котрому представникаами котрого і для котрого будується все національне - рос. етносу), бо були імперськими за суттю.

Як наслідок, сьогодні маємо великий відсоток людей, абсолютно різної етнічної приналежности, котрі зневажливо ставляться до всього свого національого.
Це кожен і сам може підтвердити, згадавши від скількох своїх знайомих він чув майже дослівро і різними людьми повторювану фразу:

-Мнє всьо равно кто чєловєк по національності, лішь бьі он чєловєк бьіл харошій і нє посягал на моє право гаваріть на руском язьікє. Я, мєжду прочім нікакой нє націоналіст, мої предкі тоже нє русскіє, но насільно навязьівать мне язьік моіх прєдков я нікагда нє пазволю!"