Ілюстрація: guru4.narod.ruМені, чесно кажучи, до вподоби риторичні виверти розмаїтих провладних експертів, які вміють видати те, що вчора називали «білим», за «чорне» сьогодні. Словесна казуїстика таких умільців свідчить ні про що інше, а лише про відсутність аргументів на користь «білого», рівно ж, як і «чорного». Хоча іноді демагогія – що владних діячів, що тих, хто покликаний надати словам останніх особливого апломбу, - вказує на цілковиту сутнісну порожнечу їхніх фраз.
Заступник директора
Інституту країн СНД Владімір Жаріхін цього тижня зважився на неймовірно фаталістичний
прогноз. Він заявив, що (слава Богові!) «з такою реальною політичною і економічною елітою України, мені здається, що дуже добре, що ви не погодилися йти в Митний союз, тому, що, перше, що ви зробили б, увійшовши до Митного союзу - ви б розвалили його вщент».
Відверто – чи не правда? Особливо, на тлі сентенцій Владіміра Путіна про «братерський укрнарод», і про те, що «куди б не пішла Україна, ми обов’язково перетнемося». Тобто, - український загал (народ) – разом із Росією, а ось «еліта» («гнила інтелігенція») – з Європою.
Але фаталізм Владіміра Жаріхіна не тільки у визнанні про європейськості наших еліт (хоча, у принципі, мені язик не повертається назвати елітою нинішніх державних керівників, та Бог з ними). Глибока безвихідь російської ситуації, спричиненої ймовірним підписанням Україною угоди про Асоціацію, полягає у відсутності альтернативи колапсу. Бо без України, і я це вже писав неодноразово, російська імперія (у будь-якій іпостасі – царська, большевицька, «ліберальна», «автократична») нежиттєздатна. Піде Україна – посиплеться, як з’їджена міллю торба, РФ. Не піде Україна – за Жаріхіним, --посиплеться МС, а вслід за ним – і та ж «ерефія».
Колись
Дм. Корчинський, явно стібаючись над «святими почуттями» росіян, вигукував, що СССР, по суті, був нашою – «українською» - імперією. Тож особливо тужити на цим покійником мали б у Києві, а не Москві. Нинішній лідер
«Братства», а тоді – один із очільників
УНА-УНСО і автор бестселера «Війна у натовпі», наводив безліч доказів української імперськості – від Корольова до очільників Політбюро ЦК, від «піонерів» нафто- газовидобутку до мешканців
«Зеленого клину».
«Росія не збирається примушувати Україну йти до Митного союзу. Це означає, що ми змирилися з цим», - підсумував Жаріхін. Відчуваєте семантичну та емоційну різницю між двома сусідніми реченнями: «Росія не збирається примушувати…», «ми змирилися з цим». Хизування ефемерною потугою і смирення через безсилість. Саме такі якості демонструє Росія періоду «останніх війн». Її недолугим та кондовим провідникам, які свого часу легковірно вирішили, що світ вічно обертатиметься довкола нафто-газової осі, і вічно тремтітиме перед жерлами ракетних шахт, тепер доводиться воювати ще й з часом. Але як?
Зиґмунд Бауман, який ось недавно виступав у Львові зі своєю лекцією, заговорив про «тиранію часу». Це, здається, саме та тиранія, перед якою не встоїть жодна деспотія.
Ігор Гулик( Читать по-русски )