Згадаймо й кубанських...
Apr. 18th, 2013 01:50 pm![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
parador.livejournal.com posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
urb_aТрохи про те, як О. Кошиць збирав на Кубані козацьких пісень.
На початку 1903 р. Олександр Кошиць одержав листа з Києва — від Миколи Віталійовича Лисенка. Видатний український композитор писав, що уряд Кубанського козацького війська звернувся до нього з проханням взятися записувати пісні кубанських козаків, або порекомендувати іншого фахівця. Микола Віталійович повідомляв, що він рекомендував його, Олександра Кошиця. З певним острахом йшов молодий композитор до канцелярії всесильного на Кубані отамана Якова Малами. Кошиць був приємно здивований доброзичливим і шанобливим ставленням до себе. Було видно, що начальник канцелярії, або, як тоді казали, правитель канцелярії Семен Руденко, який прийняв його, — небайдужа людина, щиро зацікавлена в збереженні українського фольклору. Окрім гонорару, він виписав композитору 500 карбованців на дорожні видатки, озброїв його «одвертим листом» до місцевих урядів, щоб ті всіляко сприяли. Дали ще й листа на прогонні коні, по дві з половиною копійки з версти на коня…
[...]
Середній вік співаків становив 65—70 років. Але приходили навіть козаки, які вже відсвяткували столітній рубіж свого життя. Олександр Кошиць знайомився з козаками просто, без зайвої офіційності. «Коли розмова заходила про ціль мого приїзду й роботи, — згадував Кошиць, — тут була нагода вияснити… значення пісні взагалі, а старокозацької, української зокрема, та дати невеличку (й непомітну) історичну лекцію про Україну, Запорожжя й козацтво. Іноді можна було чути такі репліки: „Ми теж запорожці, й діди наші були запорожцями“. В своїй уяві вони цілком відріжняли Кубань від Росії. Для них вона була цілком чужий світ…»
Козаків вражало, що їхній гість, мешканець міста, розмовляв добірною українською мовою. Часто який-небудь старенький козак напідпитку, ударивши Кошиця по плечу, в захопленні вигукував: «О, цей пан краще балакає по-запорозьки, ніж ми!»
[...]
Станичні козаки бачили, що їхній гість кохається в українських мелодіях, знали, що він запише «найменшу дрібничку», а через те й намагались «віддати пісню якнайкраще, нічого не пропустивши». В станиці Дерев’янківській старенький — під 90 років — козак Денисенко співав історичну чорноморську думу «Чайка». Кошиць миттєво «схопив усе це на ноти і відспівав Денисенкові». Треба було бачити, в який захват прийшов старий козак: на очах заблищали сльози, голос затремтів, і, пестячи композитора по плечу рукою, він схвильовано сказав: «Так, так, синашу! Так!..»
(У спогадах Кошиця є трохи більше про цей епізод — старий козак знітився, вибачився перед «паном», кажучи, що у нього «такі, як Ви, діти у полковниках, а онуки в осавулах»... Це я до чого? — до того, що спілкувався Кошиць саме із козацтвом, не ким-небудь — parador).
А ось дев’яностосемилітній Максим Шутько зі станиці Новотитарівської. Старечим голосом, тихеньким, мов шум трави, він витягує мелодію: «Славне було Запорожжя». Кошицю доводилось нахилятися до нього, наставляючи вухо, щоб почути спів. «Враження (було таке), — згадував композитор, — наче вночі на могилі чуєш з-під землі голос: «Зруйнували Запорожжя, забрали клейноди, наробили козаченькам великі скорботи».
[...]
Потім композитора прийняв сам отаман Кубанського козацького війська Яків Малама, відомий своєю підтримкою різноманітних українських культурних ініціатив… Того ж дня казначейство виплатило Кошицю за його працю належну суму, яка становила половину річної зарплати вчителя. А ввечері на залізничному вокзалі Кошиць замовив у буфеті собі таку чарку, «що й собака не перескочить».
Цитую звідси. Читати спогади самого Кошиця (а не їх переказ) значно цікавіше, але під рукою немає, на жаль.
На початку 1903 р. Олександр Кошиць одержав листа з Києва — від Миколи Віталійовича Лисенка. Видатний український композитор писав, що уряд Кубанського козацького війська звернувся до нього з проханням взятися записувати пісні кубанських козаків, або порекомендувати іншого фахівця. Микола Віталійович повідомляв, що він рекомендував його, Олександра Кошиця. З певним острахом йшов молодий композитор до канцелярії всесильного на Кубані отамана Якова Малами. Кошиць був приємно здивований доброзичливим і шанобливим ставленням до себе. Було видно, що начальник канцелярії, або, як тоді казали, правитель канцелярії Семен Руденко, який прийняв його, — небайдужа людина, щиро зацікавлена в збереженні українського фольклору. Окрім гонорару, він виписав композитору 500 карбованців на дорожні видатки, озброїв його «одвертим листом» до місцевих урядів, щоб ті всіляко сприяли. Дали ще й листа на прогонні коні, по дві з половиною копійки з версти на коня…
[...]
Середній вік співаків становив 65—70 років. Але приходили навіть козаки, які вже відсвяткували столітній рубіж свого життя. Олександр Кошиць знайомився з козаками просто, без зайвої офіційності. «Коли розмова заходила про ціль мого приїзду й роботи, — згадував Кошиць, — тут була нагода вияснити… значення пісні взагалі, а старокозацької, української зокрема, та дати невеличку (й непомітну) історичну лекцію про Україну, Запорожжя й козацтво. Іноді можна було чути такі репліки: „Ми теж запорожці, й діди наші були запорожцями“. В своїй уяві вони цілком відріжняли Кубань від Росії. Для них вона була цілком чужий світ…»
Козаків вражало, що їхній гість, мешканець міста, розмовляв добірною українською мовою. Часто який-небудь старенький козак напідпитку, ударивши Кошиця по плечу, в захопленні вигукував: «О, цей пан краще балакає по-запорозьки, ніж ми!»
[...]
Станичні козаки бачили, що їхній гість кохається в українських мелодіях, знали, що він запише «найменшу дрібничку», а через те й намагались «віддати пісню якнайкраще, нічого не пропустивши». В станиці Дерев’янківській старенький — під 90 років — козак Денисенко співав історичну чорноморську думу «Чайка». Кошиць миттєво «схопив усе це на ноти і відспівав Денисенкові». Треба було бачити, в який захват прийшов старий козак: на очах заблищали сльози, голос затремтів, і, пестячи композитора по плечу рукою, він схвильовано сказав: «Так, так, синашу! Так!..»
(У спогадах Кошиця є трохи більше про цей епізод — старий козак знітився, вибачився перед «паном», кажучи, що у нього «такі, як Ви, діти у полковниках, а онуки в осавулах»... Це я до чого? — до того, що спілкувався Кошиць саме із козацтвом, не ким-небудь — parador).
А ось дев’яностосемилітній Максим Шутько зі станиці Новотитарівської. Старечим голосом, тихеньким, мов шум трави, він витягує мелодію: «Славне було Запорожжя». Кошицю доводилось нахилятися до нього, наставляючи вухо, щоб почути спів. «Враження (було таке), — згадував композитор, — наче вночі на могилі чуєш з-під землі голос: «Зруйнували Запорожжя, забрали клейноди, наробили козаченькам великі скорботи».
[...]
Потім композитора прийняв сам отаман Кубанського козацького війська Яків Малама, відомий своєю підтримкою різноманітних українських культурних ініціатив… Того ж дня казначейство виплатило Кошицю за його працю належну суму, яка становила половину річної зарплати вчителя. А ввечері на залізничному вокзалі Кошиць замовив у буфеті собі таку чарку, «що й собака не перескочить».
Цитую звідси. Читати спогади самого Кошиця (а не їх переказ) значно цікавіше, але під рукою немає, на жаль.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
no subject
Date: 2013-04-18 10:55 am (UTC)Чувствуется что Кошиця достоверный источнег информации как и канадский архив УПА.
Никого в России не держат, если запорожцам надо пусть едут на свою родину в Запорожье.
no subject
Date: 2013-04-18 11:08 am (UTC)Кошиць написав про ці свої мандри Кубанню не з Канади.
І Вам, можливо, також було б цікаво почитати листування Кошиця із Беневським... «Но можно этоги и не делать!» © М. Жванецький.
no subject
Date: 2013-04-18 11:11 am (UTC)no subject
Date: 2013-04-18 11:16 am (UTC)Ви?..
Я готовий битися об заклад із ким завгодно — АБСОЛЮТНО НІЧОГО цікавого Ви там не побачите.
Бо й не дивитиметеся, по-перше.
no subject
Date: 2013-04-18 11:04 am (UTC)no subject
Date: 2013-04-18 11:07 am (UTC)no subject
Date: 2013-04-18 11:13 am (UTC)no subject
Date: 2013-04-18 11:28 am (UTC)Бесконечные степи, перелески и леса Дона, мало заселенные основным казачьим населением и кое-где кочевавшими ногайцами, давали новым эмигрантам идеальный приют. © (http://klikovo.ru/db/msg/6893)
Тобто, до них там вже були козаки?-)
no subject
Date: 2013-04-18 11:45 am (UTC)no subject
Date: 2013-04-18 11:48 am (UTC)Тобто, перші русскіє (ака россійскіє) козаки.
no subject
Date: 2013-04-18 11:50 am (UTC)no subject
Date: 2013-04-18 11:54 am (UTC)На Дону були «касоги и ясы Хазарии и Тьмутараканского княжества», а на Кубані нікого не було?
Повірю на слово, але запам’ятаю .)
no subject
Date: 2013-04-18 12:27 pm (UTC)no subject
Date: 2013-04-18 12:32 pm (UTC)no subject
Date: 2013-04-18 12:47 pm (UTC)no subject
Date: 2013-04-18 11:10 am (UTC)no subject
Date: 2013-04-18 11:16 am (UTC)«О, цей пан краще балакає по-запорозьки, ніж ми!»
«Зруйнували Запорожжя, забрали клейноди, наробили козаченькам великі скорботи»
„Ми теж запорожці, й діди наші були запорожцями“
Никто не назывался украинцами, только козаками или запорожцами. О том и речь..
no subject
Date: 2013-04-18 11:21 am (UTC)> В своїй уяві вони цілком відріжняли Кубань від Росії. Для них вона була цілком чужий світ…
По-друге — якщо якийсь ваш московський князь та його холопи ніколи не називали те князівство — навіть разом із сусідніми — Росією (хай навіть Россией), то що це означає? Сформулюйте, будь ласка.
no subject
Date: 2013-04-18 11:24 am (UTC)Во вторых, все русские князья называли страну Русью, Землей русской, Россией, а себя русскими.
no subject
Date: 2013-04-18 11:32 am (UTC)Мені цього досить, дякую .)
Тобто, на Ваше переконання, вони були запорожцями і відділяли себе від українців.
> все русские князья называли страну ... Россией
Не вірю. Ви впевнені, що всі?.. З кого почнемо? З тих князів, з часів яких залишилися писемні пам’ятки?
Чи Ви по Карамзіну вчите історію?..
no subject
Date: 2013-04-18 11:48 am (UTC)А Вы - по Володимиру Билинскому?
no subject
Date: 2013-04-18 11:51 am (UTC)Чи це «по Білінському», чи «не по Білінському» — не знаю.
Його «страну Моксель» я ще не читав (якщо це для Вас має значення).
no subject
Date: 2013-04-18 12:44 pm (UTC)Только собираетесь прочесть? Ну ну.
Что касается князей и их княжеств, то посмотрите полное собрание русских летописей. Во всех их наша земля называется Русью, Землей русской.
no subject
Date: 2013-04-18 12:53 pm (UTC)А до чого тут Россія? Схоже звучить?
>>> По-друге — якщо якийсь ваш московський князь та його холопи ніколи не називали те князівство — навіть разом із сусідніми — Росією (хай навіть Россией), то що це означає?
> Только собираетесь прочесть?
Та давно збираюся,
але весь час щось важливіше трапляється.
no subject
Date: 2013-04-18 01:58 pm (UTC)Россия - это Русь в греческом написании. Слово Россия у нас являлось синонимом слова Русь до революции.
"Кому живется весело, вольготно на Руси?.." (с) Некрасов
"Если спросит рать святая: - Кинь ты Русь, живи в раю..."(с) Есенин
<По-друге — якщо якийсь ваш московський князь та його холопи ніколи не називали те князівство — навіть разом із сусідніми — Росією (хай навіть Россией), то що це означає?>
Учите матчасть:
«ИОАНЪ Б(О)ЖИЕЮ МИЛОСТИЮ ГОСПОДАРЬ ВСЕЯ РУСИ И ВЕЛИКИ КН(Я)ЗЬ». (http://www.oldru.com/symbol_1/03.htm)
no subject
Date: 2013-04-18 02:19 pm (UTC)чи «називали себе так чи не називали»?
no subject
Date: 2013-04-18 02:26 pm (UTC)no subject
Date: 2013-04-18 02:29 pm (UTC)Тобто, простий народ своє (чи княже) князівство «Россієй» не називав?
> у нас являлось синонимом
Цікаво, з якого часу воно справді стало синонімом.
no subject
Date: 2013-04-18 02:34 pm (UTC)no subject
Date: 2013-04-18 02:39 pm (UTC)Про тих, які називали. «Россія».
no subject
Date: 2013-04-18 02:46 pm (UTC)«Божиею милостию, Мы Великiй Государь, Царь и Великiй Князь Алексѣй Михайловичь, всея Великия и Малыя России Самодержецъ, Московскiй, Киевскiй, Владимирскiй, Новгородскiй, Царь Казанскiй, Царь Астраханскiй, Царь Сибирскiй, Государь Псковскiй и Великiй Князь Тверскiй, Югорскiй, Пермскiй, Вятскiй, Болгарскiй и иных, Государь и Великiй Князь Новагорода Низовския земли, Черниговскiй, Рязанскiй, Ростовскiй, Ярославскiй, Бѣлоозерскiй, Удорскiй, Обдорскiй, Кондинскiй и всея Сѣверныя страны Повелитель, и Государь Иверския земли, Карталинских и Грузинских Царей и Кабардинския земли, Черкаских и Горских Князей и иным многим Государствам и Землям Восточным и Западным и Сѣверным Отчичь и Дедичь, и Наслѣдник, и Государь и Обладатель».
no subject
Date: 2013-04-18 02:54 pm (UTC)зі. Чого Ви так чіпляєтеся до слів?
ззі. «Україна» зустрічається з XII-го.
no subject
Date: 2013-04-18 03:27 pm (UTC)<«Україна» зустрічається з XII-го. >
Да, "Украина залесская", Суздальско-Владимирское княжество.
no subject
Date: 2013-04-18 05:49 pm (UTC)Тільки Росію впродовж її історії називали по-різному?-)
> Да, "Украина залесская"
Ні, «далеко не тільки».
no subject
Date: 2013-04-19 03:22 am (UTC)Разумеется. Любое пограничье называли Украиной (окраиной).
no subject
Date: 2013-04-19 05:26 am (UTC)> Любое пограничье называли Украиной (окраиной).
:-)
У вас діри в шаблоні, не захоплюйтеся Карамзіним.
no subject
Date: 2013-04-19 05:51 am (UTC)no subject
Date: 2013-04-19 06:09 am (UTC)no subject
Date: 2013-04-19 03:26 am (UTC)no subject
Date: 2013-04-18 04:20 pm (UTC)читать и плакать:
http://ukrhistory.narod.ru/texts/nazva_rus.htm
no subject
Date: 2013-04-18 09:07 pm (UTC)В лучшем случае прочитает, что мало вероятно. Подтянет шаровары и пойдет дальше бросаться какашками.
Сектантус свидомитус, факты ничто, верования всё.
no subject
Date: 2013-04-19 05:24 am (UTC)Жодного факту я від тебе жодного разу не почув.
Всат.
no subject
Date: 2013-04-19 05:23 am (UTC)Процитуйте, поплачемо разом.
І, з якого б не було, — а до того то була інша країна, інший народ та інші люди?
Саме в цьому й питання, якщо раптом хтось плаксивий недозрозумів.
Згадаймо й кубанських...
Date: 2013-04-18 02:19 pm (UTC)