![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
rusmskii.livejournal.com posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
urb_aДушу й тіло ми положим за нашу свободу
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Кто ж не знает этих ярких слов… Текст Чубинский опубликовал во львовском журнале «Мета» №4 1863 года. Смысл слова «козак» для середины 19 века не был столь однозначным для этой местности и этого времени. И уж тем более этот смысл изменился к началу третьего тысячелетия. Приглашаю посмотреть на козаков глазами современника автора гимна.
Из книги Бовуа Д. Гордиев узел Российской империи: Власть, шляхта и народ на Правобережной Украине (1793-1914) /Авторизованный перевод
с французского Марии Крисань.- М.: Новое литературное обозрение, 2011. - 1008 с.: ил.
«Однако в 1840 г. ситуация на Украине не давала окунуться в мечты — сладкие грезы превращались в страшный сон. «Бывший кавалерист и солдат пьет, ест, ругается, охотится и никого не боится. Самым нужным оружием для него в будни стал кнут, а в праздник — пистолет... Эдакий юнец всегда держит при себе казаков. Когда-то на Волыни они были у каждого, теперь лишь у панов и юнцов. У первых — это слуги в казацком наряде, в бурках, жупанах, шапках, шароварах, которые сопровождают экипаж или выполняют разные поручения, у вторых — казаки образуют отряд, хотя и небольшой, с атаманом во главе... Эти люди привычны к слепому послушанию, готовы по приказу пана бить, убить, утопить, застрелить, словом, без исключения сделать все, что он прикажет. Описать все дебоши, преисполненные дикого неистовства, которые устраивали и устраивают юнцы со своими бандами казаков, не нужно и невозможно... К счастью, такой образ жизни становится с каждым днем все менее возможным, хотя юнцы рады были бы его воскресить, не имея лучшего занятия, чем преследовать евреев по дорогам, зайцев в полях и издеваться над несчастными крестьянками, на чьих спинах первым доказательством барской ласки часто бывают следы от плети или кнута»37.
37 Kraszewski J.I. Upomnienia Wołynia. Polesia i Litwy. Wilno, 1840, T. II. S. 106—108.
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Кто ж не знает этих ярких слов… Текст Чубинский опубликовал во львовском журнале «Мета» №4 1863 года. Смысл слова «козак» для середины 19 века не был столь однозначным для этой местности и этого времени. И уж тем более этот смысл изменился к началу третьего тысячелетия. Приглашаю посмотреть на козаков глазами современника автора гимна.
Из книги Бовуа Д. Гордиев узел Российской империи: Власть, шляхта и народ на Правобережной Украине (1793-1914) /Авторизованный перевод
с французского Марии Крисань.- М.: Новое литературное обозрение, 2011. - 1008 с.: ил.
«Однако в 1840 г. ситуация на Украине не давала окунуться в мечты — сладкие грезы превращались в страшный сон. «Бывший кавалерист и солдат пьет, ест, ругается, охотится и никого не боится. Самым нужным оружием для него в будни стал кнут, а в праздник — пистолет... Эдакий юнец всегда держит при себе казаков. Когда-то на Волыни они были у каждого, теперь лишь у панов и юнцов. У первых — это слуги в казацком наряде, в бурках, жупанах, шапках, шароварах, которые сопровождают экипаж или выполняют разные поручения, у вторых — казаки образуют отряд, хотя и небольшой, с атаманом во главе... Эти люди привычны к слепому послушанию, готовы по приказу пана бить, убить, утопить, застрелить, словом, без исключения сделать все, что он прикажет. Описать все дебоши, преисполненные дикого неистовства, которые устраивали и устраивают юнцы со своими бандами казаков, не нужно и невозможно... К счастью, такой образ жизни становится с каждым днем все менее возможным, хотя юнцы рады были бы его воскресить, не имея лучшего занятия, чем преследовать евреев по дорогам, зайцев в полях и издеваться над несчастными крестьянками, на чьих спинах первым доказательством барской ласки часто бывают следы от плети или кнута»37.
37 Kraszewski J.I. Upomnienia Wołynia. Polesia i Litwy. Wilno, 1840, T. II. S. 106—108.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
no subject
Date: 2014-09-09 06:30 pm (UTC)А чё жы не посмотреть? Посмотрим... 8D
У 1604 році в Московії почалася громадянська війна, так звана «Смута», яка тривала до 1613 років. А потім на Московію в 1617-1618 роках ходив походом обманений московітами королевич Владислав. І всі ці 15 років козаки товклися на Московщині…
А що ж їм ще було робити?! На 1610-ті роки козацтво могло за раз виставити аж 40 тисяч вояків. Війна Северина Наливайка проти поляків 1596 року закінчилася поразкою козацтва і примусила їхніх ватажків змінити свою тактику відносно королівської влади і магнатів. Тепер козаки не кидалися згарячу воювати, а поступово готувалися для нанесення дошкульних ударів напевно. Тому гетьмани під приводом запобіганя неконтрольованих бунтів намагалися вичавлювати з королівської влади різноманітні поступки процесі виникнення таких потреб у козацькому війську.
Так що «Смута» в Московії всім була ой як потрібна. По-перше, козакам можна було ще раз довести королю свою необхідність і одержати додаткові бонуси для власного зміцнення перед неминучим конфліктом з самою Польщею. По-друге, полякам можна було відволікти козаків від конфліктів з магнатами в самій Україні і переключити їх на сутички поза межами українських земель.
Саме козацтво почувало себе у цій веремії, як риба в воді, і почергово підтримувало всіх, хто шарпав московітів: самозванців Лжедмира 1-го і Лжедмитра 2-го, царевича Петра, повстанського ватажка Івана Болотнікова, авантюриста Івана Збруцького.
У 1609-1611 роках козаки супроводжують військо Зигмунта 3-го під Смоленськ, а в 1617-1618 – королевича Владислава на Москву. Козаки поширюють свій свій «гопницький» промисел аж до … Вологди та Архангельська. Їм так подобалося шарпати московітів, що їх усіх ледве випхали з Московщини тільки в 1619 році після укладання польсько-московського перемир'я.
...
Восени 1604 року 4-тисячне військо Лжедмитра 1-го перетнуло тодішній московський кордон. Його супроводжували 2 тисячі козаків на чолі з Белешком і Куцком (Іваном Куцкевичем). Перші два московських міста Монастирище і Моравськ здалися без бою. Під Черніговом до Лжедмитра приєдналося ще 7 тисяч запорожців. В самом у міст почався заколот, і воно присягнуло на вірність Лжедмитру. Далі почали здаватися інші сіверські міста, а до війська прибували все нові загони запорожців. Наприклад, під Новгород-Сіверськом до війська приєдналися 12 тисяч запорожців з дванадцятьма гарматами.
Таким чином, саме українські козаки стали основною ударною силою самозванця. Саме їхня присутність на півдні Московії спровокувала масові заворушення проти Годунова. Козаки не покинули Лжедмитра навіть після його поразки під Добриничами. Завдяки козакам самозванця проголосили царем.
Після вбивства першого самозванця, запорожці взяли участь у повстанні Болотнікова і дійшли з ним до самої Москви.
У війську другого самозванця козаки здобули йому перемогу під Болховим і на річці Ходинка, а потім успішно обороняли табір у Тушино, не забуваючи вчиняти набіги на внутрішні московські землі.
...
У березні 1610 року козаки провели серію успішних взяттів фортець. Першим одна тисяча козаків взяла Мосальськ. Після шаленого штурму спалили замок і вирізали весь люд.
15 березня 1610 року інший загін Іскорки захопив могутній замок Стародуб. Спочатку козаки заслали до міста гінця з пропозицією здатися добровільно, «не розливаючи крові християнської, жінок, дітей, і маєтності своє зберегти цілими». Старподубці відмовилися, ше й насміхалися. Тоді розлючені запорожці кинулися на штурм. Як писав сучасник: «Козаки, збурені такою відповіддю і воланням 3 козаків, яких захопили стародубці 18 березня, з чотирьох боків на замок ударили. А не мігши чого більшого зробити, з двох боків мусили під замок закласти вогонь. Коли вже увесь замок був огорнутий полум’ям, воліли самі у вогонь кидатися, ніж піддатися, і так замок з гарматою і людьми, добре захищений, який великі армії перед тим здобути не моги, козаки внівеч обернули». Козаки забили 7 з половиною тисяч стародубців, спалили передмістя, захопили 15 гармат, Стародубського воєводу Андрія Чорновикого і 6 бояр.
no subject
Date: 2014-09-09 06:30 pm (UTC)...
А взагалі-то козарлюгам так кортіло точити кров з московітів, що сам Зигмунт 3-й змушений був їх охолоджувати: « … своїми діями і тим людям, які вже нам хрест цілували, послушенство своє віддали і перебувають під нашою обороною, прикрості чинячи, жінок дітей, маєтності і волості їхні відбираючи, плюндруючи, палячи, нищачи … серце до нас псуєте». Тобто в перекладі на зрозумілу сьогодні мову це означало – «Это уже мои бараны, и мне их стричь-резать. А вам шо, нетронутых мест на Московщине мало?!»
«Та ла-а-д-на-а-а…» – відповіли козаки і справды подалися різати-палити-грабувати ще глибше в Московщину.
У 1612 році вони захопили великий остріг (кремль) і пошарпали передмістя та околиці Курська. Залога ледь всиділа в малому острозі. А в сусідньому Білгороді козаки так зруйнували вщент всі оборонні споруди, будинки, монастир і церкви, що після їхнього відходу місто відновлювали вже на іншому березі Сіверського Дінця…
Стримувати їх було нікому, тому що в самій Московщині тоді був суцільний бєдлам. Ось і шастали козацькі ватаги аж до … Північного океану. Жодна місце вина не погла почувати себе в безпеці. Ще гірше було, коли запорожці об’єднувалися з ватагами «вільних» московських козаків. Якраз у травні 1612 року таке об’єднане товариство штурмувало Твер і Торжок. Наступного 1613 року українські козаки «ходили у Вологодському повіті … селян багатьох побили». У 1613-1615 роках від таких нападів постраждали поселення Костромського повіту. Загони таких собі Захара Збруцького і полковника Якова Яцького атакували місто Коропець і шмарували села вздовж річок Шексна і Молога. Тремтіли від них Холмогори, Архангельськ, Білозерський край.
...
Здавалося би, нещасну Московію вже нічим було налякати.
А дзуськи!
Бо потім прийшов САГАЙДАЧНИЙ.
І тоді для московітів почалося ой-ой-ой…
Ну, как сказочка?
Продолжить аль нет? )))
no subject
Date: 2014-09-10 06:54 am (UTC)no subject
Date: 2014-09-09 07:10 pm (UTC)no subject
Date: 2014-09-09 08:24 pm (UTC)Вам в первую очередь должно быть известно, что в 1840 г. никакой Украины и никаких украинцев не было!
Тем более, что автор явно врет когда пишет " Когда-то на Волыни они были у каждого, "
Это что получается- волыняне все поголовно были панами и каждый имел слуг "козаков"?
А кто тогда работал?
no subject
Date: 2014-09-10 06:48 am (UTC)У каждого крупного польского землевладельца. Не мог же я выложить несколько страниц текста книги. Немного контекст потерялся при цитировании.