Ілюстрація: erudition.com.uaЯкими макабричними є долі дітей із зовні пристойних родин, коли так чи інак вони потрапляють між невмолимі шестерні життєвого механізму. Що бракує цим маминим пестунчикам? Адже до фатальної миті вони могли безперешкодно насолоджуватися своїм побутом, не дбаючи особливо про хліб насущний. Ба більше, -- хліб у них завжди був присмачений якщо не ікрою, то бодай шинкою, і здобувався він не у повсякденній пекельній праці, не в страху перед невиплатами… Те ж було із освітою, життєвим комфортом, відпочинком… І раптом, -- раптом вони переступають межу між життям і скнінням у в’язниці. Потрапляють туди цілком свідомо, знаючи наперед, що за вчинки, на які вони зважилися теж цілком тверезо, по голівці не гладять, і тато вже не «відмаже». Знають напевно, бо ж хіба комп’ютер, Ipad чи смартфон – то для них проблема. А там аж кишить від тривожних вісток про терористів – справжніх чи вигаданих у нетрях спецслужб…
Я не писатиму тут про
Брейвіка, -- то окремий патологічний випадок прихильності божевільним ідеям, які, власне кажучи, ваблять не так жорстокою глупотою на межі тваринних інстинктів, як клінікою екзотичних поривань. Я маю на увазі братів
Царнаєвих, що сконструювали пекельні машинки як нагороду за участь у Бостонському марафоні. Або ж
Павла Лапшина, українця, який чи не перший узявся довести після
Січинського,
Бандери та
Біласа, що й у царині терроризму його рідна країна не пасе задніх.
Царнаєви, звісно, мали релігійне підгрунтя для такого вчинку. Хоча, судячи із численних інтерв’ю його родичів, сім’я не потерпала від надміру сакральних почуттів: вірили, як вірять мільйони, без надриву, без фанатизму.
Випадок Лапшина просто таки неймовірний: де іслам, а де наукові розробки успішного програміста!
Я не схильний думати, що взятися за ножа, аби тричі увігнати його у спину беззахисного старика-мусульманина, Лапшина наштовхнули криваві ігри у мережі. Знайомі програмісти стверджують, що з-посеред колег по цеху, насправді пов’язаних із ледь не цілодобовим зазиранням у монітори, не надто багато геймерів. Я також не вірю, що на вибухи під мечетями його подвигли приклад Царнаєвих чи живий інтерес до «хімії», хоча, як стверджують українські правоохоронці, за його плечима вже був прецедент удома,
випадок з вибухом, за який він заплатив штраф.
Я все частіше схиляюся до версії про потребу самореалізації таких як Павло. Стверджуватися в обраному фасі для них, як з’ясувалося, завиграшки. Душа потребує адреналіну, відсутнього у дитинстві, зігрітому, як мовлено, увагою батьків, збудованому за порадами
Спока,
Карнегі , кого там іще… Але… зона комфорту має бути розірвана, знищена, потоптана чимось дуже екстравагантним, а що може бути викличнішим, ніж людська кров?
«Важливо зрозуміти, що відбувається з цією, найвпливовішою групою людських істот на планеті - з 76-ма мільйонами матеріалістичних, освічених або просто кмітливих, орієнтованих назовні американців у віці від 22 до 40 років. Це ми вже знаємо:
япі - нова порода. Вони - перші члени Електронного Суспільства. Вони - перший урожай здивованих мутантів, що виповзають з-під бруду Індустріального Століття (пізнього неоліту заводських труб)», -- пише
Тімоті Лірі, їхній кумир і водночас жорстокий критик.
За моєї молодості нам дорікали джинсами, закордонною музикою, гіпівськими зачісками. Тепер усе це -- дитячі пустощі, точніше, нормальні забави вже добре підтоптаних «неформалів». Полум’яні пацифісти моєї молодості нині виглядають древніми диваками у Європі, заколисаній майже 70-річним миром, а художникам-авангардистам довелося чекати аж півстоліття на те, щоб пані
Заболотна повторила
вандальний жест Нікіти Хрущова.
Покоління япі живе війною, віртуальною, небаченою, ненюханою. Його вабить трупний сморід її бойовищ, п’янкий запах крові, незнана гіркота втрат і сивий серпанок розпачу. Воно міркує собі, що вийде з того шаленства чистеньким, у накрохмалених сорочечках і напастованих мештах. Мов після всенощного паті, де пролите вино нашіптує з білосніжного обруса непевні, ризиковані і небезпечні алюзії…
Ігор Гулик