Олександр Палій
Історик. Автор книг "Історія України" (2010), "Ключ до історії України" (2005)Вішати різноманітні "тавра", з монгольської "ярлики", на представників різних національностей – заняття традиційне для країн, де бракує рівності або є надлишок національних суперечностей.
Кого в СРСР тільки не було – від "хохлів" до "чучмеків", і в кожного уявного персонажу – свій набір неприємних рис.
Особливо масово навішувати ярлики представники панівних народів, у яких з цієї причини виробилася завищена самооцінка.
Ось як, наприклад, писав про це автор видатного українського твору XVIII століття "Історія русів":
"Московські… солдати бувши ще тоді в сірячинах та в личаних постолах, неголені і в бородах, себто в усій мужичій образині, були, одначе, про себе незрозуміле високої думки і мали якийсь паскудний звичай давати всім народам презирливі прізвиська, як от: Полячишки, Татаришки і так далі.
За тим дивним звичаєм взивали вони Козаків "чубами" та "хохлами", а іноді й "безмозкими хохлами", а ті сердилися за те, аж пінилися, заводили з ними часті сварки та бійки, а врешті нажили непримиренну ворожнечу і дихали до них повсякчасною огидою".
Якщо "тавра" навішують, це комусь потрібно.
( Read more... )Відомий український москвофіл Петро Толочко теж вважає, що "Русь" – дуже давнє слово іраномовного походження, пов'язане з назвами сарматських племен (роси, россомони, роксолани).
Десь на межі VIII-IX століть воно закріпилося на середньому Дніпрі і перейшло на слов'ян. Не випадково літописець писав: "... поляни іже нині зовомая Русь”… Вочевидь, зі словом Русь пов'язані й давні імена річок – Росі, а також її притоків Росави і Роставиці".
Ця гіпотеза добре пояснює, чому у вітчизняних літописах руси чітко відокремлювалися від варягів, коли в літописах Русь подається в переліку племен як окрема етнічна одиниця поряд з варягами, полянами та іншими племенами.
Та й візантійці ніколи не називали варягів русами. Руси чи роси у них – це завжди населення Середньої Наддніпрянщини та Північного Причорномор’я, а не скандинави з будь-яких інших територій – самої Скандинавії, Італії, Франції тощо, яких було чимало в Константинополі.
Вочевидь, якась частина сарматського племені роксолан, що входила до антського союзу племен, сармато-слов’янського за своєю суттю, поселилася на середньому Дніпрі в часи між ІІ століттям до нашої ери і піком Великого переселення народів у IV-V столітті нашої ери.
Цей лісовий і подекуди заболочений регіон став одним із місць, куди відступили уламки сарматів після початку Великого переселення народів. Тут вони змогли закріпитися та згодом, на фінішній прямій своєї асиміляції із слов’янами, дати могутній імпульс творенню великої держави Київської Русі, на додачу "подарувавши" їй шаровари – одяг на той час і теплий, і зручний, і престижний – не кожен-бо в ті часи міг витратити на штани по десятку квадратних метрів тканини.
Цікаво, що тезу про мінімальні тюркські впливи на етногенез українців повністю підтверджують дослідження російської Лабораторії популяційної генетики людини від 2007 року:
( Read more... )Висновок: нема нічого поганого в тому, щоб бути нащадком тюрків. Але лише тоді, коли ви ними є.
http://www.istpravda.com.ua/columns/2013/02/5/111271/