Ілюстрація: net-scout.ruКоли екс-президент США на Ялтинському саміті
порівнює Путіна із привидом Сталіна, мені видається, що він перебирає міру. Метафору
Білла Клінтона давно підкорегував знаний австрійський філософ і письменник
Андре Ґлюксман. Він визнавав, зокрема, що «симпатія до автократії скидається на зачарування Сталіним. Звісно, я не кажу, що Путін – це Сталін, однак він є спадкоємцем традиції, яка склалася 300-400 років тому, коли господар Кремля вирішував все».
Проблема нинішньої Росії не вичерпується персоналією «вождя», вона справді прихована у глибинній історії країни, історії, яку зауважив ще
Маркс, безцеремонно і вбивчо окресливши діагноз: «Московія вихована і виросла у жахливій і брутальній школі монгольського рабства. Навіть після визволення Московія й надалі виконувала свою традиційну роль раба, який став господарем».
Гірше, коли провідники (хай і колишні), відчуваючи хистку перевагу, починають бути схожими на «рабів, які стали господарями». Я хотів би почути схожі філіппіки із уст Вільяма Джеферсона Клінтона, якби той перебував у статусі нехай навіть не президента країни, а ось як його дружина – на недавнй посаді держсекретаря. І вже звісно, зовсім неприпустимими і некоректними виглядали б його алюзії російсько-української ситуації із стосунками Сеула та Пхеньяна.
Попри симпатії Клінтона до південнокорейського дива, Києву все ж далеко до Сеула. Як і Москві, скажемо одверто, до її одвічного підопічного – династії Кім. Для окреслення майбутнього сусідства України і Росії, вочевидь, годилися б інші паралелі. Наприклад, США – Канада. Однак Білл не ризикнув згадувати назву своєї батьківщини всує. можливо, через небезпеку бути викритим у зацікавленні Америки ймовірним східноєвропейським форпостом. А, може, тому, що у Вашингтоні насправді не надто вірять у хутку і бажану для Штатів трансформацію РФ.
Як би там не було, почесний і традиційний гість
YES-у, вочевидь, бажаючи зблиснути креативом, забув, що хоч і Ялтинський форум – то неформальний майданчик, здебільша, для приятелів Леоніда Кучми з його «прото-Сім’єю», та він все ж – не сцена для джазових імпровізацій. Стосунки України з Московією (читай вище Маркса) не завершаться листопадом 2013-го. Як на мене, то буде лише початок нової історії, сповненої, мабуть, і небачених пристрастей, і неочікуваних компромісів, і геть вже непрогнозованих жестів. Але вона, ця історія, якщо, звісно, вона відбудеться, аж ніяк не буде схожою на стосунки Південної та Північної Корей. Про це Клінтон міг би дізнатися принаймні із відомого «бестселера»
«Україна – не Росія». Його написав не хто інший, а Леонід Данилович Кучма, тесть господаря YES-у.
Ігор Гулик( Читать по-русски )